Позитивними рисами радянського судівництва посттоталітарного періоду слід назвати: юридизацію суддівського корпусу; закріплення у законодавстві принципу незалежності та недоторканності суддів й народних засідателів і першооснов суддівського самоврядування; виборність суддів та народних засідателів, які формально були наділені рівними правами з суддями; декларування права громадян на судовий захист від неправомірних дій органів державного управління і посадових осіб, а також від будь-яких посягань на конституційні права і свободи; становлення і розвиток судового контролю як форми судової влади.
Тому як позитивний, так і негативний, радянський досвід заслуговує на ретельне вивчення.
16. В умовах незалежної України судова система зберігала стійку динаміку розвитку. Суспільство стверджувалося в ідеї запровадження конституційного суду, розвивалися спеціалізована юстиція, міжнародний комерційний арбітраж, третейське судочинство, були сформовані органи професійного суддівського самоврядування, активно обговорювалися шляхи реформування процесуальної форми. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, а отже, і формування незалежної судової влади остаточно закріпила Конституція України 1996 р.
В Конституції відобразилися прогресивні сучасні підходи до судоустрою і судочинства, було прямо передбачено безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. З огляду на сумний досвід квазісудових репресій 30-50-х рр. XX ст. було прямо заборонено створення надзвичайних судів, визнано неприпустимим делегування функцій судів будь-яким стороннім інституціям, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.
17. В історичному досвіді організації та функціонування судової влади (судових установ) є багато повчального. Разом із тим історико-правове дослідження не може дати прямих рецептів вирішення проблем сучасної судової системи України. Кожна історична доба неповторна, і нові проблеми треба вирішувати новими засобами. Втім історичні паралелі й аналогії є цілком можливими. Тому сучасним правознавцям є сенс пильніше придивитися до різних форм громадських судів, які існували на українських землях; до способів контролю і нагляду з боку держави і суспільства за діяльністю судових установ; до запропонованих у різні часи принципів правосуддя тощо.
Слід наголосити, що судова влада стає легітимною, якщо її спосіб формування і діяльності збігається з існуючими в суспільстві нормами й цінностями, а результати діяльності хоча б приблизно відповідають соціальним очікуванням. Тому для забезпечення легітимності судової влади необхідне додержання кількох умов.
По-перше, потрібен демократичний спосіб формування судової влади, що забезпечуватиме її здійснення незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. При цьому судову владу мають здійснювати професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні через здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Особливого значення при доборі суддів слід надавати морально-психологічним якостям претендентів.
По-друге, мають бути забезпечені форми та засоби контролю над судовою владою з боку інших гілок влади та суспільства. Для цього потрібні відповідні організаційні та нормативні механізми, закріплені на конституційному і законодавчому рівнях.
По-третє, необхідна матеріальна незалежність судової влади, яка включає як належне фінансування судової системи та забезпечення виконання її процесуальних завдань, так і матеріальне забезпечення суддів.
По-четверте, мають бути чітко окреслені предметна сфера діяльності судової влади, її компетенція, виключність повноважень.
По-п’яте, органи судової влади при здійсненні правосуддя мають додержуватися законодавчих приписів та духу права. Наприклад, відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є законність, рівність учасників судового процесу, забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, гласність судового процесу тощо.