Отже, судова влада на українських теренах має більш ніж двохтисячолітню історію. У скіфських ранньодержавних утвореннях вона була доволі примітивною як за своєю формою, так і за змістом, у античних державах Північного Причорномор’я — більш розвиненою. Тут склалася система судових органів, подібна до судових систем більшості держав еллінської ойкумени, з урахуванням місцевих особливостей державно-правового розвитку.
У подальшому традиції античної культури, зокрема й правової, не були знищені. Нові судові інституції формувалися на підвалинах, які закладалися ще за часів античності. Юрисдикційний процес мав яскраво виражений змагальний характер і складався з кількох стадій: порушення справи, просклесії, анакрісії, стадії судочинства та стадії виконання судового рішення. З античних полісів Північного Причорномор’я відомі випадки спроб впливу на свідків за допомогою магії, що було проявом марновірства, притаманного правосвідомості населення, яке знаходило свій вияв на побутовому рівні. Хоча загалом норми процесуального характеру в Ольвії, Херсонесі, Тірі й Боспорі набули доволі значного рівня розвитку.
Зважаючи на прямий характер демократії у полісах, доходимо висновку, що судова влада тут первісно належала громаді. Носієм її вважався народ (колектив повноправних громадян). Проте з приходом до влади аристократії судова діяльність стала здійснюватися переважно магістратами. Значення суду дікастів зменшується. У Боспорській державі верховну судову владу втілював цар. Хоча на місцевому рівні й тут зберігалися елементи народного суду.
Розділ 3
Судова влада Давньої Русі княжої доби (кінець IX — середина XIV ст.)
3.1. Загальна характеристика судової влади
Державні утворення східних слов’ян, які, починаючи з IX ст., виходять на арену світової історії, не були першими державами на теренах сучасної України, але саме з ними пов’язують витоки української державності. Зазвичай прийнято говорити про одну державу — Київську Русь. Однак це значною мірою є умовністю, оскільки, по-перше, ця назва є не більш ніж науковою конструкцією істориків, а, по-друге, сукупність князівств, що у другій половині IX — першій половині XIV ст. існували на руських землях, украй складно ототожнювати з єдиним політичним центром. Тож для характеристики цього етапу вітчизняної історії адекватнішою видається назва «Давня Русь княжої доби», яка вказує і на єдність цих земель, і на особливість їхнього політичного устрою.
Суду в Давній Русі як такому, а також пов’язаним із ним правовим інститутам і процесам було приділено в науці чимало уваги. Крім значної кількості спеціальних праць, проблеми суду та правосуддя порушувалися в численних загальних роботах з історії держави, політичних, суспільних і культурних інститутів. Обсяг нашої роботи не дає змоги приділити належну увагу історіографічним питанням, тож радимо звернутися до нещодавньої бібліографічної праці В. Є. та С. О. Рубаників[126]. Багато написано дослідниками і про сутність влади, зокрема й судової, в Давній Русі. У цьому зв’язку, як видається, найкраще уявлення про відповідні теоретичні позиції науковців дає монографія Інституту історії України НАН України «Влада і суспільство України. Історичний контекст» (К., 2013), яка є одним з останніх прикладів такого роду праць.
Юридичну характеристику сутності державної влади в Давній Русі доцільно почати з проблеми співвідношення владних повноважень князя та віча. Найбільше визнання дістали три альтернативні теорії: про суто монархічний характер влади на Русі; про дві особливі моделі розвитку Київської Русі: південну (київську) монархічну та північну (новгородську) демократичну; про всесилля віча, що було головним виразником волі народу як джерела та носія влади в державі.
На нашу думку, така поляризація поглядів викликана переважно обмеженістю джерельної бази, зокрема обмеженістю доступу до відповідних джерел, деякі з яких увійшли в науковий обіг нещодавно, а деякі й досі лишаються поза увагою більшості дослідників, та її специфічністю, оскільки основними вмістилищами інформації тут є не нормативні документи і не праці середньовічних науковців, а наративні джерела. Насправді ж наявні історичні джерела не дають підстав для значного розколу в оцінці сутності влади в Давній Русі.
126
Рубаник В. Е. Суд и правосудие в Древней Руси и Московском государстве в историко-правовой науке и юридической доктрине: Монография / В. Е. Рубаник, С. А. Рубаник. — М.: Юрлитинформ, 2013. — 216 с.