Другий (новітній) період княжої доби, перша половина XII — середина XIV ст., став часом активного державного розвитку Русі, виникнення та зміцніння первісного державного апарату, т. зв. двірцево-вотчинної системи управління. У межах цього періоду відбулося й укорінення ідеї держави, коли князь-правитель став асоціюватися вже не з конкретною персоною, а з титулом володаря.
Головними рисами двірцево-вотчинної системи управління були (1) концентрація управлінських функцій у межах княжого двору з його системою придворних посад, який поступово оформлюється як провідний елемент державного управління; (2) система управління княжими доходами, уособленням якої стали т. зв. служби (княжі броварі, хмільники, медовари, бобровники, бортники тощо), підконтрольні окремим дворовим посадовцям; (3) виконання ряду владних функцій княжими урядниками, які управляли княжими маетностями, передусім тіунами. Одночасно зросла кількість княжих службовців, передусім дворян, які, на відміну від дружинників, є саме службовцями, а не воїнами.
Княжі намісники та посадники, а також тіуни, тисяцькі й соцькі з представників князя чи його урядників остаточно перетворилися на державних службовців. Це спричинило певні світоглядні зміни. Так, невідомо, щоб громади в прадавній період виказували незадоволення людьми княжого дому, але існує чимало повідомлень про ситуації, коли громада, яку репрезентували віче та/або службова аристократія, згодом висловлювала зауваження щодо призначень тих самих намісників і тіунів, але вже у статусі службовців, а не людей княжого дому. Громада намагалася взяти під свій контроль призначення нових службовців, а також нерідко не дозволяла князю змінювати на свій розсуд старих посадовців.,
У сфері судочинства зміни полягали в розвитку наявних судів і створенні нових судових ланок. Намісницький суд, як і раніше, був репрезентантом княжої влади. Однак під кінець княжої доби набуває поширення практика надання привілеїв, за якими певні особи наділялися правом судитися винятково перед князем. Тим самим у суспільній свідомості намісницький суд починає відмежовуватися від власне княжого. У подальшому різне ставлення до суду намісників і князя лише посилиться, і це призведе до їх ієрархічного розмежування на місцевий та вищий суди.
Найбільше в новітній період княжої доби видозмінилася роль тіунів як суддів. Уперше тіуни-судді згадуються в Повісті временных літ при описанні останніх років життя Всеволода Ярославича (кінець 1080-х — початок 1090-х рр.), коли князь відійшов від справ і поклав їх на службовців[154]. Імовірно, час від часу тіуни відправляли судові функції і раніше, заступаючи відсутнього в місті чи зайнятого іншими справами князя. Спираючись на текст Повчання Володимира Мономаха, навіть на початку XII ст. покладення судових функцій на тіунів ще не було загальноприйнятим, проте вже у другій половині XIII ст., судячи з Повчання тверського єпископа Симеона, така практика стала нормою.
Складніше визначити роль у відправленні суду бояр, а також членів княжого двору. Окремі відомості про участь бояр у суді князя знаходимо в літописній повісті про ув’язнення рязанських князів Всеволодом Велике Гніздо, проте загальнопоширеною така практика не була. Ймовірно, участь цих осіб у княжому суді була необов’язковою, але з плином часу усталилась і зрештою трансформувалася в інститут спільного суду господаря та Панів-Ради у Литовській державі та такого самого суду великого князя і боярської думи у Володимиро-Московській державі.
Також деякі судові інститути виникають у межах окремих служб. Однак надійні відомості про них ми знаходимо вже щодо пізніших часів, і тут припустима лише доволі умовна екстраполяція. Так, у Володимиро-Московській державі в XIV ст. існували суди путніх бояр, які керували окремими путями — службами, що забезпечували двір певними однотипними видами товарів (бобровники тощо). Спираючись на дослідження суду чашників, яким у часи Дмитра Донського були підсудні бортники, Б. М. Флоря зробив припущення, що такі самі відносини мали місце й раніше[155].
Якщо у ІХ-ХІ ст. на дружинників покладалися винятково завдання слідчих, судових приставів, судових виконавців тощо, але про ведення ними судових справ відомостей немає, то у XIII–XIV ст. дружинників і дворян починають спорадично наділяти судовими функціями. Так, у договорі 1264 р. між новгородським вічем і тверським князем Ярославом Ярославичем, що запрошувався на Новгородський стіл, зазначається: «А куда пошло судии твоєму ездити по волости, ехати имъ межень по Петрове дни»[156]. З текстів інших договорів видно, що термін «судія» часто замінюється терміном «дворянин».
155
Флоря Б. Н. «Служебная организация» и ее роль в развитии феодального общества у восточных и западных славян / Б. Н. Флоря // История СССР. — 1992. — № 2. — С. 62.
156
Грамоты Великого Новгорода и Пскова / Под ред. С. Н. Валка. — М.; Ленинград: Изд. АН СССР, 1949. — С. 10.