За усього багатоманіття моделей організації судової влади на українських теренах визначальними видаються ті судово-владні відносини, які склалися у межах ВКЛ, КП і Речі Посполитої. Саме тут, на думку багатьох дослідників, давньоруські традиції збагатилися європейським досвідом і як наслідок стали основою т. зв. західноруського права, що згодом цілком природно трансформувалося в українське право козацько-гетьманської доби.
Зазначимо, що різні конкретні аспекти судоустрою й судочинства на українських землях, підвладних Литві та Польщі, докладно висвітлено в класичній і сучасній науковій літературі[163], тому в цій праці ми зосереджуємо увагу на владному аспекті судівництва у зв’язку з розвитком владних відносин загалом.
При цьому, дещо відступаючи від історіографічних традицій, наш аналіз почнемо з українських земель у складі КП, оскільки ряд організаційних і правових судових інститутів спершу зародилися у Польщі, а вже звідси були запозичені в Литві.
4.2. Основні риси судівництва в Галичині й Західному Поділлі у складі Королівства Польського
У 1349 р. Галичина була приєднана до складу КП — спочатку як особисте вотчинне «посідання» польського короля Казимира III[164]. До 1434 р. вона називалася «Руське королівство», згодом — «Руське воєводство», і мала територіальну адміністративно-правову автономію. Проте на підставі королівських привілеїв 1430 і 1434 рр. у Галичині було запроваджено польську адміністрацію, адміністративно-територіальний поділ на воєводства, а також станові шляхетські суди — земські, гродські та підкоморські. Земський суд складався із судді, підсудка, писаря та підписка, його засідання відбувались у заздалегідь визначений період, що називався роками судовими. Кандидатів на суддів і підсудків рекомендували королю земські сеймики, вони ж обирали асесорів (лат. assessor, досл. — засідатель), що забезпечувало представництво інтересів шляхти. Серед чотирьох обраних сеймиком кандидатів король призначав одного на довічну посаду судді. Чи не єдиною вимогою до кандидатів у судді земського суду була довіра шляхти, яка його обирала. Від 1422 р. заборонено призначати суддею земського суду старосту[165]. Після прийняття в 1454 р. Нешавських статутів земські суди проводили щорічно чотири сесії — почергово у різних землях[166]. Тому до земського суду могли звертатися не лише мешканці цієї території чи повіту, а й сусідніх[167].
До підсудності земського суду належали всі цивільні справи осілої (місцевої) шляхти: майнові спори, справи про спадщину, грошові спори, за винятком справ, переданих гродським або підкоморським судам, чи тих, котрі виносились безпосередньо на вічевий (сеймиковий) суд. Канцелярія земського суду користувалась правом «вічності». Воно полягало в тому, що вписаний канцелярією в актову книгу земського суду документ отримував юридичну чинність[168].
У Руському воєводстві діяли Львівський, Жидачівський, Галицький, Перемишльський, Сяноцький, Теребовлянський, Коломийський, Красноставський і Холмський земські суди.
Кримінальні справи шляхти розглядали гродські суди як державні суди першої інстанції. Гродський суд сформувався у Королівстві Польському через еволюцію судових повноважень старост у XIV ст. Іноді він так і йменувався — «старостинський суд». Староста виконував правоохоронні функції в своєму повіті, внаслідок чого для забезпечення правопорядку дістав і судові повноваження[169].
До підсудності гродського суду належали розгляд кримінальних справ міщан, осілої шляхти про підпал, грабіж на дорозі, напад на дім, зґвалтування та ін.[170] У зв’язку з тим, що гродські суди засідали постійно, крім свят і неділь, а земські суди — декілька разів на рік, гродські суди поступово перейняли також частину підсудності стосовно цивільних справ. Період засідання замкових, а згодом гродських судів, дістав назву «рочки» або «рочки гродські».
З другої половини XIV ст. у Галичині було запроваджено обов’язкове ведення актових книг судів із записами приватних документів (заповіт, договір, закладна) та судових рішень, які таким чином набували юридичної чинності й на випадок виникнення в майбутньому спору були основними, неспростовними доказами[171].
163
Лаппо И. И. Подкоморский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века и начале XVII века / И. И. Лаппо // Журнал Министерства народного просвещения. — 1899. — № 8 (август). — С. 341–403; Gruzewski В. Sqdownictwo królewskie w pierwszej polowie rządów Zygmunta Starego / Boleslaw Gruzewski. — Lwow; Warszawa, 1906. — [2]. — 124 s.; Лаппо И. И. Гродский суд в Великом княжестве Литовском в XVI столетии / И. И. Лаппо // Журнал Министерства народного просвещения. — 1908. — № 1 (январь). — С. 51–113; Лащенко Р. Копні суди на Україні, їх походження, компетенція і устрій / Р. Лащенко // Збірник правничої секції Наук, товариства ім. Шевченка. — Ч. 1. — Львів, 1926. — 67 с.; Ч. 2. — Львів, 1927. — 87 с.; Lysiak L. Sqdownictwo krolewskie w sprawach chlopskich do polowie XVI wieku // Czasopismo prawno-historyczne. — 1965. — T. XVII. — Zesz. 2. — S. 11–69; Падох Я. Суди й судовий процес старої України / Я. Падох. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто; Львів: НТШ, 1990. — 128 с.; Wierzchowiecka І. Organizacja Trybunalu Glownego Wielkiego Księstwa Litewskiego (1581–1764). Miejsce, chas, sklad sądu/ Iwona Wierzchowiecka // Dzieje wymiaru sprawiedliwości / Red. T. Maciejewski. — Koszalin: Wydawnictwo Uczelniane Baityckiej Wyzszej Szkoly Humanistycznej, 1999. — S. 203–218; Суд і судочинство на українських землях у XIV–XVI ст. / За ред. П. Музиченка. — Одеса: Астропринт, 2000. — 180 с.; Wierzchowiecka І. Kancelaria Trybunalu Litewskiego / Iwona Wierzchowiecka// Acta Universitatis Wratislaviensis. — № 2294. Studia historycznoprawne. — Wroclaw: Wydaw. Uniwersytetu Wroclawskiego, 2001. — S. 101–125; Wierzchowiecka I. Powinnosci sedziow Trybunalu Litewskiego / Iwona Wierzchowiecka// Czasopiśmo prawno-historyczne. — 2003. — T. LV. — Zesz. 1. — S. 29–42; WitkowskiW. Sądownictwo najwyzsze w Rzeczypospolitej szlacheckiej / Wojciech Witkowski // Sąd Najwyzszy Rzeczypospolitej Polskiej. Historia і współczesność. Księga jubileuszowa 90-lecia Sądu Najwyższego 1917–2007. — Warszawa, 2007; Ковальова С. Г. Судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського / С. Г. Ковальова. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. — 200 с.; Balzer О. Geneza Trybunalu koronnego. Studium z dziejow sadownictwa polskiego w XVI wieku/ Oswald Balzer; [red. merytoryezna Karol Mazur]. — Wyd. 2. — Warszawa: Muzeum Historii Polski, 2009. — 383, [1] s.; Сокольська О. В. Нариси з історії українського судочинства (XVI — початок XVII ст.) / О. В. Сокальська. — Одеса: Інтерпрінт, 2010. — 210 с.; СтарченкоН. П. Про ефективність судочинства на Волині (на прикладі роботи Луцького ґродського суду 1598 і 1600 рр.)/ Н. П. Старченко /У Український історичний журнал. — 2011. — № 5. — С. 14–27 та ін.
164
Бойко І. Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349–1569 рр.) /1. Й. Бойко. — Львів, 2009. — С. 18.
165
Plaza S. Historia prawa w Polsce na tie porównawczym / Stanislaw Plaza. — Cz. 1. — Kraków, 2002. — S. 535.
166
Maciejewski T. Historia ustroju і prawa sądowego Polski / Tadeusz Maciejewski. — Warszawa: Wyd-wo С. H. Beck, 2008. — S. 39.
167
Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском Советском Социалистическом государстве: Справочник. — Львов: Львов, гос. ун-т, 1955. — С. 30.
168
Ковальский Н. П. Источниковедение истории Украины XVI — первой половины XVII в. / Н. П. Ковальский. — Днепропетровск, 1979. — Ч. 1: Обзор основных отечественных собраний архивных источников. — С. 30.
169
Gqsiorowski A. Początki sądów grodzkich w średniowiecznej Polsce / Antoni Gąsiorowski // Czasopiśmo prawno-historyczne. — 1974. — T. XXVI. — Zesz. 2. — S. 58.
170
Koranyi К. W sprawie genezy czterech artykółów starościńskich / Karol Koranyi I I Sprawozdania Towarzywstwa Naukowego we Lwowe. — 1911. — T. 11. — S. 11, 22.
171
Niemirowski A. Wyklad notariatu dziejowy і porównawczy. Część szczególna/ Adam Niemirowski. — Warszawa: Drukamia K. Kowalewskiego, 1876. — S. 214.