Сутнісний, або есенціальний, підхід полягає у спробі сформулювати таке визначення правосуддя, яке відповідатиме уявленню про сутність правосуддя як явища, відтак закладаючи основи того, що може претендувати на концепцію правосуддя.
Осмислення правосуддя можливе з позицій «есенціального» та «екзистенціального» підходів[11], розвинених у межах онтології як розділу філософії. Так, за есенціального підходу правосуддя розкривається через певну сутність, що вже існує. Такою сутністю у випадку правосуддя може вважатися, наприклад, справедливість як якість чи специфічна державно-владна діяльність як форма. За екзистенціального підходу правосуддя зумовлене своїм існуванням. Відтак осмислення правосуддя є конкретним породженням, процесом і наслідком існування явища. У цьому смислі людина осягає те, що називається правосуддям, зважаючи на його прояви — буття правосуддя.
Правосуддя постає як онтологічна проблема, але при цьому не позбавляється есенціального виміру. Так, наприклад, правосуддя за такого підходу осмислюється індивідуально: кожен може виявити свій певний екзистенціальний смисл правосуддя. Таким чином, він може бути розвинений і позиціонуватись як індивідуальний смисл конкретного суб’єкта.
Загалом же зазначені підходи в сукупності уможливлюють формування різнорівневого цілісного образу правосуддя як явища — зокрема й філософсько-правового.
Правосуддя та судова влада. Поняття правосуддя та судова влада змістовно поєднані, проте не тотожні. Подібно до судочинства правосуддя постає як форма реалізації судової влади. Судова влада — поняття, яке в межах доктрини поділу влади позначає одну з гілок державної влади, основне (однак не єдине) завдання якої — здійснення правосуддя. Судова влада як самостійна державна влада за режимом (способом організації та здійснення влади певними методами) може поставати, з-поміж іншого, як судова аристократія, судова демократія, судова олігархія.
Такий підхід дає можливість з’ясувати сутність, зокрема соціальну, судової влади. Відповідно до нього під судовою аристократією мається на увазі такий режим здійснення судової влади суддями, коли статус судді має ознаки аристократизму. Аристократизм судді вбачається в численних привілеях (довічне чи безстрокове перебування на посаді, недоторканність, високий рівень фінансових гарантій і соціального забезпечення). З одного боку, ці привілеї покликані забезпечити незалежність суддів, а з іншого — можуть бути передумовою відчуження суддів від народу як джерела влади.
Судова демократія визначається як режим здійснення судової влади за безпосередньої або опосередкованої участі народу. Зокрема, у таких аспектах, як, наприклад, вибори суддів, «народний контроль» над судами, анулювання закону присяжними.
Останнє розглядається як концепція і процесуальна дія присяжних суду присяжних, в результаті якої за рішенням присяжних (журі) закон визнається фактично анульованим. Цей інститут започаткований в Англії та розвинутий у США. Присяжні (журі) наділені окремими повноваженнями, виступають окремим носієм судової влади, частиною суду присяжних. З позицій розмежування понять «право» і «закон» присяжні анулюють закон, а не право. Таке анулювання може розглядатись як інструмент протидії «несправедливим законам», несправедливому (на думку журі) застосуванню законів правоохоронними органами та судом. Таким чином, присяжне анулювання в більшості (не в усіх) випадків не заперечує, а утверджує верховенство права в розумінні панування права над законом. В Україні присяжне анулювання закону може вважатися таким, що суперечить принципу законності в діяльності органів судової влади (ст. 6 Конституції України), але може обґрунтовуватись як практично доцільне з позицій принципу верховенства права.
Судова олігархія — тип режиму судової влади, який здійснюється суддями як окремою групою, що діє у власних інтересах. Як наслідок, може виникати напруження між різними «гілками влади» не лише щодо того, хто є джерелом влади — народ чи судді, а й щодо того, чиї інтереси представляють і повинні представляти судді. Оскільки судді нікому не підзвітні й підкоряються лише закону, то постає питання про те, чи можуть вони вважатися повноцінними безпосередніми представниками народу, здатними представляти всі його інтереси, а не лише ті, які опосередковано представлені в законі. Зазначені типи режиму судової влади доцільно розглядати, співвідносячи їх між собою.
Теорія і практика держави і права виробили думку: здійснення правосуддя — головна функція судової влади. Водночас судова влада є частиною влади державної. Джерелом влади, зокрема і державної, як визначено, наприклад, і в Конституції України, є народ. Тому не випадково в деяких теоретичних і філософських концепціях суди не вважаються частиною держави (як-от у філософії права Геґеля, за якою суди — «уповноважені держави в цілях управління державою проти громадянського суспільства»).
11
Стовба О. В. Правова ситуація як онтологічна основа правової реальності: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.12 / Олексій В'ячеславович Стовба; Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. — Харків, 2005. — С. 10.