1.2. Судова влада в суспільних відносинах
З часу Джона Локка та Шарля Монтеск’є найважливішим у механізмі функціонування державної влади є принцип її поділу, відповідно до якого для правильного та ефективного функціонування держави мають існувати незалежні одна від одної законодавча, виконавча та судова гілки влади. Цей принцип у подальшому був втілений у Конституції США 1787 р., згідно з приписами якої три гілки влади не лише розділені, а й контролюють одна одну через так звану систему стримувань і противаг. За цієї системи законодавча, виконавча і судова гілки влади організаційно та формально розділені й цілком незалежні одна від одної. Водночас кожна з них наділена відповідними повноваженнями, які дають змогу контролювати й обмежувати інші гілки. Ці повноваження і складають систему стримувань і противаг. Зазначена конструкція з певними удосконаленнями існує до нашого часу та знайшла своє відображення в конституціях усіх сучасних демократичних держав, зокрема й України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Це конституційне положення закріплює принцип поділу влади, згідно з яким кожна з гілок єдиної і неподільної державної влади здійснює лише їй притаманну функцію, має свою сферу реалізації, свою компетенцію. Такий поділ державної влади зумовлений необхідністю забезпечення ефективного функціонування державної влади в інтересах суспільства та створення перешкод для зловживання владою, її узурпації.
Особливе місце судової влади в системі державної влади зумовлене тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Таким чином, жоден інший орган, жодна інша посадова особа не можуть здійснювати правосуддя, а отже й реалізовувати судову владу.
Формами здійснення правосуддя, через які реалізується судова влада, є цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне та конституційне судочинство, що здійснюється відповідними судами.
При цьому слід мати на увазі, що принцип поділу влади стосується саме державної влади і лише на певному етапі її розвитку. Сама державна влада є найвищою та найважливішою формою політичної влади, її ядром, спирається на спеціальний апарат примусу, наділена монопольним правом видавати закони та інші розпорядження, обов’язкові для всього населення. Однак наукове історико-правове дослідження не завжди має справу з державно організованим суспільством та з «одержавленою» владою. Відповідно виникають закономірні сумніви в адекватності використання дефініції «судова влада» при вивченні додержавних суспільств та суспільств, які були державно оформлені, але в них політичний клас не мав можливості втілити у політичну практику ідеї Локка та Монтеск’є. Для вирішення поставленого завдання ми маємо з’ясувати, чи існують у суспільствах минулого соціокультурні аналоги феномену «судової влади» в сучасному розумінні.
Суспільство є предметом вивчення багатьох гуманітарних наук і має значну кількість визначень. Так, під суспільством розуміють: об’єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність (Н. Смелзер); надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективному уявленні (Е. Дюркгейм); взаємодію людей як продукт соціальних (тобто орієнтованих на інших) людських дій (М. Вебер); систему відносин між людьми, засновану на нормах і цінностях (Т. Парсонс); сукупність відносин між людьми, що складаються в історичному розвитку в процесі їхньої спільної економічної діяльності (К. Маркс); соціальну систему, що перебуває в стані відносної рівноваги, яка постійно порушується й відновлюється (В. Парето); тип організації соціального життя з механічним з’єднанням частин, що утворюють соціальну цілісність, яка характеризується протиборчими намаганнями її учасників, раціональним обміном, розрахунком, усвідомленням корисності й цінності (Ф. Тьонніс)[12].
12
Дворецька Г. В. Соціологія: Навчальний посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. / Г. В. Дворецька. — К.: КНЕУ, 2002. — С. 121.