— В тім-то й річ, що її треба запрограмувати!
— А ти не запрограмований? Подумай гарненько! Хіба ти живеш без програми?
— Я її сам собі склав.
— По-перше, маю сумнів, а по-друге, велика машина теж складає для себе програми.
— Тс-с-с… — шипіли на нас з усіх боків.
В актовому залі запанувала тиша. За столом президії з’явився професор Зарубін. Він задерикувато глянув на присутніх, усміхнувся. Потім поклав блокнот і сказав:
— Товариші, я маю до вас лише два питання. Відповіді на них безпосередньо стосуватимуться заключного етапу нашої роботи.
Ми напружено чекали його запитань.
— Перше питання. Хто зрозумів, що ми робили вчора на стадіоні?
По аудиторії прокотився гомін. Почулися вигуки: “Перевірка уваги…”, “Перевірка надійності, двійкового коду…”, “Гра на відгадування…”
— Так, зрозуміло. Ви не уявляєте, що ми вчора робили. Друге запитання. Хто з вас володіє португальською мовою, підніміть руку.
Це вже була цілковита несподіванка!
Ніхто з нас не знав португальської мови. Англійську, німецьку, французьку — це ще як сказати, а португальську!..
Гомін довго не стихав. Зарубін потряс у повітрі блокнотом, і коли аудиторія змовкла, він прочитав: “Os maiores resultados sao produzidos por pequenos mas contituos esfôrços”.
Це португальська фраза. Навряд чи ви зможете здогадатися, що вона означає. І все ж саме її ви вчора перекладали російською мовою. Ось ваш переклад: “Найбільших результатів досягають невеликими, але постійними зусидрамки”. Зверніть увагу. Останнє слово нісенітниця. Наприкінці гри хтось залишив поле або ж порушив правила. Замість цього беззмістовного поєднання літер мало бути слово “зусиллями”.
“Це моя сусідка з Саратова!” — промайнуло в мене в голові.
— Чудеса та й годі! — вигукнув хтось у залі. — Адже не можна зробити те, чого не знаєш або не розумієш!
— Ага! Це якраз те, на що я сподівався, — сказав Зарубін. — Це вже майже вирішення питання, яке стояло сьогодні на порядку денному. Щоб ви не губилися у здогадах, я поясню вам, у чому полягав задум гри. Коротко — ми грали в лічильно-обчислювальну машину. Кожен з учасників виконував роль або комірки пам’яті, або суматора, або лінії затримки, або звичайного реле…
В міру того як говорив професор Зарубін, у залі наростав гомін, розмови, гудіння, галас, бо всі раптом збагнули, яку роль вони відігравали на стадіоні. Захоплення і збудження стали такі сильні, що голос Зарубіна вже неможливо було почути, бо всі півтори тисячі чоловік говорили одночасно.
— Експеримент довів, що прихильники мислячих машин не мають рації! — вигукнув хтось. — Сором їм!
І знову галас, крики, сміх.
Зарубін підніс руку, і аудиторія стихла.
— Кібернетики на чолі з американським математиком Тьюрінгом вважають, що єдиний спосіб дізнатися, чи може машина мислити, в тім, щоб самим стати машиною і усвідомити процес власного мислення. Так ось учора всі ми на чотири години стали машиною. Я взяв схему серійної лічильно-обчислювальної машини “Алтай” і з вас, мої юні друзі, немов з окремих компонентів, побудував її на стадіоні. Я склав програму для перекладу португальських текстів, закодував її і вклав у “блок пам’яті”, роль якого виконувала делегація Грузії. Граматичні правила зберігалися в українців, а необхідний для перекладу словник — у делегації Російської Федерації. Наша жива машина блискуче впиралася з завданням. Переклад іноземної фрази російською мовою було виконано без будь-якої участі вашої свідомості. Ви, звичайно, розумієте, що така жива машина могла б розв’язати яку завгодно математичну чи логічну задачу, як і сучасні електронні лічильно-обчислювальні машини. Правда, для цього потрібно було б значно більше часу. А тепер давайте поміркуємо, як відповісти на одне з найкритичніших питань кібернетики: чи може машина мислити?
— Ні! — гримнув увесь зал.
— Я проти! — закричав мій “запеклий кібернетик” Антон Головін. — У цій грі в машину ми виконували роль окремих реле, тобто нейронів. Але ніхто ніколи не говорив, що мислить кожен окремий нейрон головного мозку. Мислення є наслідок колективної роботи багатьох нейронів!
— Гаразд, — погодився Зарубін. — В такому разі ви мусите припустити, що під час нашої гри в повітрі чи ще не знати де витали якісь “машинні наддумки”, невідомі й незбагненні для мислячих деталей машини! Щось на взірець гегелівського світового розуму,[1] чи не так?
1
Німецький філософ-ідеаліст минулого століття Гегель твердив, ніби природа є проявом якоїсь вищої сили, “абсолютного духа” чи “світового розуму”. По суті Гегель визнавав бога.