Выбрать главу

Майже прозорі кулі, пульсуючи, поволі пересувалися туди й сюди. В центрі кожної з них була бурштинова пляма, котра, потрапляючи в смугу прожекторного проміння, спалахувала криваво-червоним світлом. Час від часу кулі повільно осідали на дно, витягувались у довгасті коржики й засмоктували в себе осад. На мить вони ставали непрозорі, майже молочного кольору, та згодом знову світлішали…

— Вони живляться! — вигукнув я, збагнувши суть цих періодичних поринань.

— Так, вони живляться і діляться, як усяка жива клітина. Погляньте на це чудове видовисько.

Академік показав мені на зовсім нерухомий екземпляр, котрий, здавалося, прилип до самої поверхні розчину. Його тіло густо обліпило безліч бульбашок газу, і він на очах розростався і набухав.

— Зараз я спрямую на нього світло, і ви побачите справжній класичний мітоз,[4] те, що нам нині вдається спостерігати лише під мікроскопом.

Тепер було видно, що, крім червоного ядра, в тілі драглистої істоти на обох полюсах її тіла, що витягнулось, з’явилися дві жовтаві зірочки, від яких до ядра тяглися тоненькі ніжні промені. Тонкі нитки присмокталися до протилежних боків ядра і стали скорочуватись. Ядро затремтіло і зненацька розірвалося навпіл! Одночасно з цим гігантська клітина звузилася посередині, немовби її підперезали невидимим пояском, і розірвалась на дві частини.

Я стояв біля ванни зачудований. А ніжні прозорі створіння все ділилися, рухалися, зіштовхувались…

— Скажіть, а чому всі вони однакові? Чому у вашому океані не з’явилося одразу багато видів живих істот?

Брайнін знизав плечима.

— Мене це теж трохи дивує. Завтра я маю намір поставити дослід, щоб створити нові види.

— Тобто?

— Якщо вірити сучасним теоріям, то одним із факторів виникнення нових видів живих істот є мутація[5] хромосом.[6] В ядрах моїх первісних клітин, або, як я їх назвав, протеїноїдів, напевно, теж є хромосоми, котрі визначають і стабілізують їхній справжній вид. Якщо мені пощастить вплинути на хромосоми так, щоб їхня хімічна структура стала іншою, можливо, з’являться й нові види.

— Як же ви збираєтесь впливати на ці хромосоми?

— Гама-променями. З радіобіології відомо, що гама-промені особливо часто викликають мутації.

— Михайле Федоровичу! Якщо ви дозволите, я завтра прийду до вас з фотоапаратом і зафіксую все, що тут коїться і що з’явиться після вашого нового досліду. Адже це ціла революція в біології! Я певен, що тепер, коли ви зможете продемонструвати всьому світові, чого вам вдалося досягти за ці три тижні, ніхто не буде вважати вас… за цього, як його…

Я ніяково провів рукою по лобі.

— Ви хочете сказати, — переможця не судять?

— Саме так.

— Ну що ж. Приходьте.

Ми домовились із Брайніним зустрітися через добу.

Залишаючи лабораторію, я бачив, як він із сусідньої кімнати викочував велетенську свинцеву бомбу, в якій, певно, зберігався радіоактивний ізотоп, що випромінював гама-промені.

Наступного дня я навмисне не з’являвся в редакції, щоб передчасно не хвилювати своїх товаришів. Уже коли писати про видатне відкриття академіка Брайніна, то краще про все одразу: і про те, як було поставлено дослід, і що вийшло, і що було далі.

Стискаючи фотоапарат, я блукав по місту, а перед моїми очима повільно плавали драглисті кулі, що відсвічували всіма барвами веселки. Вони мені ввижалися у вітринах магазинів, в окулярах перехожих. Я тільки те й робив, що позирав на годинник, з нетерпінням чекаючи часу, коли знову зможу переступити поріг лабораторії біосинтезу.

Нарешті настав вечір. Була вже сьома година, коли я збіг по сходах на третій поверх знайомого будинку.

На мій стукіт довго не було відповіді. Відтак за дверима почулися квапливі кроки, і, коли двері прочинились, у них з’явився Брайнін. Задиханий, схвильований, він тримав у руках річ, яка нагадувала дитячу лопатку.

— Як добре, що ви прийшли, — мовив він, не вітаючись. — Ви мені зараз допоможете.

Він сливе вбіг до кімнати, де стояв акваріум, і я поспішив за ним.

У дверях я зупинився, не вірячи своїм очам. Усе тут було, як і вчора, тільки переді мною стояв акваріум, повний чорної, як смола, маси!

— Що скоїлось?!

— Це все нові тварюки… — пробурмотів Брайнін. — Підійміть скло, а я спробую їх витягти…

— Кого?

— Клятих мутантів, хай їм грець! Підіймайте!

Нічого не розуміючи, я підняв трохи велике пласке скло над акваріумом, а Брайнін, перегнувшись через край, почав нишпорити в чорній рідині. Від ванни дуже тхнуло сірководнем. За мить Брайнін щось підхопив, над поверхнею рідини на якусь секунду з’явилася коричнева драглиста маса, котра з плескотом тріпнулась і, ковзнувши, булькнула в рідину.

вернуться

4

Так званий непрямий (складний) поділ клітини.

вернуться

5

Довільна спадкова зміна.

вернуться

6

Елементи клітинного ядра.