Ігор Дмитруха стояв блідий, як сметана.
І раптом у Шурика всередині щось клацнуло – наче зламалася пломба якогось запобіжника.
Обабіч Шурикового балкона були прилаштовані дерев'яні штахети, по яких вився дикий виноград.
Шурик зліз на бильця і почав дертися по тих штахетах угору до Бумбарасового балкона.
Хлопці одразу помітили. Знизу почулися вигуки: «Диви!», «Ухти!», «Лізе!»
А Шурик ліз і нічого не відчував, крім нервового лоскоту в горлі. А в голові дзвеніла одна розпачливо-радісна думка: «Я герой! Я герой! І всі це бачать! Ой, я герой!»
Він майже доліз, – лишалося зовсім трішечки, – як раптом зачепився черевиком за виноградну лозину. Намагаючись вивільнитися, він глянув униз і… похолов! Він відчув висоту.
Шурик судорожно зчепив руки й закляк. Він зрозумів, що тепер не зможе відірвати рук від штахетів, не зможе ні дертися далі вгору, ні злізти назад униз.
Слизький страх холодним потом укрив усе тіло. Шурик розтулив рота і – не крикнув, ні, голосу не було! – жалібно, розпачливо нявкнув, як маленьке замучене кошеня.
І тут він відчув, як дужа рука схопила його, одірвала від штахетів і потягла вгору на балкон. – Дурень! Ах ти ж дурень! – сердито гукнув Директор і, поставивши Шурика на балкон, вліпив йому потиличника – одного, другого, третього…
Шурик тільки клював у такт носом і хлипав…
… Три дні Шурик не виходив у двір і навіть на балконі не показувався.
Він паленів від сорому, згадуючи, як Бумбарасов тягнув його, мов паршиве кошеня, а потім при всіх давав потиличники, приказуючи: «Дурень! Ах ти ж дурень!..»
На четвертий день довелося вийти, бо бабуся нездужала й послала його в аптеку.
Тільки-но вийшовши з дому, Шурик одразу ж наткнувся на хлопців. Вони стояли, розбившись на пари, – збиралися «мататися».
Угледівши Шурика, Валера Галушкинський, який сьогодні приїхав і теж тільки-но вийшов у двір, за звичкою реготнув:
– О, Фурик Бабенко суне.
Але ніхто з хлопців чогось не засміявся. А Ігор Дмитруха чвиркнув крізь зуби і пхнув Галушкинського в плече:
– Не чіпай його! Він – молоток! Йому сам Директор по шиї давав!
І була в цих словах повага, а може, навіть і заздрість…
… Наступного дня Шурик стояв у дворі на своєму звичному місці – під стіночкою біля пожежної драбини.
Але він не просто стояв.
Він стояв зігнувшись і трохи нахилившись уперед. І вся постать його виражала напруження і чекання. Кроків за десять від нього Ігор Дмитруха розганявся, щоб вдарити по м'ячу.
Ігор Дмитруха тренував Шурика Бабенка на воротаря.
За третьою партою в середньому ряду сидить худорлява довгошия дівчинка з короткою хлоп'ячою зачіскою.
Це Макаренко Ніна, або (як називають її дівчата) Макар, або (як називають її хлопці) Макароніна.
Макароніна
Макароніна вважає, що дівчинкою вона народилася випадково, її зовсім не цікавило те, що зазвичай цікавить дівчат, її цікавило тільки те, що цікавить хлопців. Вона грала у футбол, у хокей, стріляла з рогатки, малювала під час уроків на останній сторінці зошита військові кораблі, танки, літаки. І кепкувала з дівчат. Одягалася вона теж тільки як хлопець, і вдома ходила завжди у джинсах чи у шортах. І категорично не визнавала нічого білого – ні білих сорочок, ні тим паче платтячок, бо за її хлоп'ячою вдачею все біле негайно перетворювалось на брудно-сіре, а то й чорне.
Проте хлопці ревниво ставилися до її хлоп'ячих здібностей. У футбол і в хокей вона грала не гірше, а навіть краще, ніж дехто з хлопців. Але такий уже хлопці народ: не люблять вони, щоб дівчата зазіхали на їхні привілеї.
Та Макароніна ніби не помічала зверхнього ставлення хлопців. І всілякі їхні образливі слова або просто пропускала повз вуха, або, наче м'ячик, одразу відфутболювала якійсь дівчинці. Гримне на неї, приміром, Ігор Дмитруха чи Валера Галушкинський під час гри у футбол:
– Чого стала, пасешся, гава-роззява!
А за хвилину вона вже кричить Любі Присяжнюк чи Тані Вербі, які спокійнісінько стоять собі осторонь, спостерігаючи за грою:
– Чого стала, пасешся, гава-роззява!
Хоч вони їй зовсім не заважають.
Дівчаткам, певна річ, це не подобалося. Дівчатка з Макароніною не дружили. Контакту неї був лише з двома дівчатками у класі – з Галочкою Білан і Свєточкою Черненко.