А Едік пильно дивився в очі Суперагента, ніби від його рішення залежало усе майбутнє інтелектуального мутанта.
— Ну що ж, — уже вголос промовив Гриць і усміхнувся, — вперед, чекаю на тебе туї за десять хвилин. Якщо ти не повернешся, я сам проникну в це лігвисько й силоміць видеру в лиходіїв їхню таємницю.
розділ восьмий
у якому Суперагент 000 тренує різні групи м'язів, а його палке кохання до золотокосої красуні зазнає страхітливого удару
Ось уже півгодини Суперагент стояв, сховавшись у потаємній ніші підземного коридору, і марно чекав на Едіка. Аби не гаяти часу, він по черзі напружував різні групи м’язів, тренуючи свій могутній організм і водночас зігріваючи його — адже стояти у самих плавках, притулившись до бетонної стіни, було досить холодно. Та не це зараз хвилювало Гриця Мамая. Мужній тарган Едік мав повернутися з розвідки вже двадцять хвилин тому. Що могло статися з кмітливою комахою?
Гриць ще раз пограв потужними біцепсами, набрав повні груди повітря й обережно рушив у глиб покрученого тунелю.
“Здається, ще ніколи я не був так погано підготовлений до операції”, — подумав Гриць.
— Авжеж! Зі зброї у тебе хіба що прищепка, але навряд чи вона стане тобі у пригоді, — уїдливо зауважив внутрішній голос.
Та Гриць не образився на нього, адже Суперагент вчинив досить необачно, сторчголов кинувшись услід чорношкірій напасниці
Ведучи внутрішній діалог, Гриць продовжував обережно скрадатися тунелем. Час від часу він заглядав крізь скляні двері, що виходили у тунель, та в підводних кімнатах не було жодних ознак життя.
Нарешті Суперагент помітив, як з-під одних дверей пробивається світло. Він припав до шибки й враз закляк, мов громом уражений. На стіні просторої кімнати, вщерть сповненої найсучаснішою комп’ютерною технікою, висів великий портрет у старовинній рамі, оздобленій коштовним камінням та вишуканим різьбленням.
Та не антикварна рама привернула увагу Суперагента й змусила його застигнути з широко розкритими очима та роззявленим ротом. На портреті на повен зріст у сяйві сліпучої вроди була зображена… кохана жінка і бойова подруга Суперагента 000 Зореслава.
розділ дев'ятий
де квітка кохання Суперагента перетворюється на попіл і він брутально ображає самовідданого таргана Едіка
Зненацька Суперагент 000 відчув запах паленого. Він принюхався. Запах був до болю знайомий. І в цю мить з його могутніх грудей бурхнуло полум’я, і під ноги Гриця Мамая впала жменька чорного попелу.
— Що це? — вражено скрикнув Суперагент.
— Це все, що лишилося від ніжної квітки твого кохання. Вона обвуглилася й геть зотліла від невимовного болю й розпуки! — відказав внутрішній голос.
І вперше за довгі роки знайомства з власним внутрішнім голосом Гриць Мамай почув, що той тремтить і затинається.
— Невже моя кохана дружина й бойова подруга Зореслава могла мене зрадити?! Чи вона лише прикидалася доброю й лагідною, а її врода була машкарою?
— А як же ваш синок-вундеркінд Яромир? Невже її маскування зайшло так далеко, що вона втягла до своїх брудних оборудок безневинну дитину? — вжахнувся й собі внутрішній голос.
Можливо, що цей німий діалог із самим собою тривав би безкінечно довго, коли б Суперагентові не засвербіло в носі. Він вийшов з глибокого трансу й зауважив, що тарган Едік лопотить своїми блакитними крильцями перед самісіньким його носом і намагається щось сказати.
— Чого тобі треба, жертво генетики? — брутально гаркнув Суперагент 000 і з огидою відмахнувся від шляхетної комахи.
Едік, який щойно повернувся з небезпечної розвідувальної експедиції, впав на підлогу й ображено заходився чистити крильця.
Він намагався приховати гіркі сльози, викликані незаслуженою образою.
розділ десятий
у якому Едік закликає Суперагента до боротьби за власне щастя й розповідає про убивць у білих халатах
Завжди суворий, але справедливий внутрішній голос з докором звернувся до Суперагента:
— Схаменися! За що чесну комаху ображаєш?
І Гриць Мамай, усвідомивши усю глибину свого морального падіння, зашарівся й перепросив Едіка:
— Пробач мені, друже, я був несправедливий і жорстокий, та щойно мені відкрилася страшна правда. Моя дружина — бандитка!
— Це неможливо! — скрикнув Едік. — То огидний наклеп! Зореслава не така!
Та Суперагент мовчки тицьнув пальцем у бік портрета озброєної до зубів Зореслави, що висів посеред підводного лігвиська бандитів.
— Факти свідчать! — підтримав його внутрішній голос.
— Ще зарано робити висновки. Обстежуючи підводні лабіринти, я натрапив у кухні на колонію моїх родичів — тарганів. Вони провели мене до мозкового центру цього бандитського лігвиська. Там працюють підступні зловмисники — убивці у білих халатах. У своїй надсучасній лабораторії вони провадять нелюдські експерименти й снують кровожерливі плани замахів на президентів, конкурентів та агентів!
— Ходімо! Мерщій! Може, там, у лабораторії, я розгадаю цю таємницю! — Суперагент 000 зібрав докупи залишки своєї колись нездоланної волі, згріб у жменьку попіл з-під ніг і акуратно сховав його до потайної кишені у плавках.
У його зболеному серці зблиснув слабкий промінь надії: “Ану, як колись на цьому попелі знову розквітне тендітна квітка й затріпоче своїми прозорими пелюстками?..”
розділ одинадцятий
де родина Суперагента марно шукає його, заглядаючи в усі закамарки, а його син-вундеркінд Яромир крізь товщу води бачить небезпеку, що нависла над Грицем, і кидається йому на допомогу
У той час, коли Суперагент 000 Гриць Мамай зазнав нищівного удару у самісіньке серце і квітка його кохання обвуглилася й перетворилася на попіл, його родина споживала хрусткі тости й запивала їх поживним помаранчевим соком на палубі сліпучо-білого вітрильника.
— А ходи-но, синку, допоможи татові з пози лотоса розмотатися. Щось він до сніданку забарився, — ніжно залебеділа до Яромира золотокоса дружина й бойова подруга Суперагента.
Кмітливий малюк хутко оббіг палубу, а тоді заглянув в усі закамарки корабля. Та ба, Гриця Мамая не було ніде. Тарган Едік також щез, не залишивши по собі й знаку.
Професор Байда очолив пошуки і вже невдовзі виявив, що зникли червоні ласти та трубка з маскою. І, ясна річ, всесвітньо відомий вчений тут-таки зробив слушний висновок:
— Гриць пірнув!
— Тату, але ж він пірнає вже дві години! — заголосила відважна, однак по-жіночому чутлива Зореслава. — Серце віщує мені лихо!
— Не журися, доню, хіба ти забула, що ваш синок-вундеркінд може встановити з Грицем телепатичний контакт?
Кмітливий малюк втупився в морську гладінь, ніби прагнув пронизати товщу води поглядом. Його очі запломеніли, волосся на голові настовбурчилося, й з нього посипалися іскри.
— Бачу! — вигукнув малюк. — Тато з Едіком скрадаються темним підводним коридором. Ось вони підійшли до дверей, на яких намальований череп з кістками…
— Тату! Обережно! — раптом скрикнув Яромир, і рясні сльози покотилися з його небесно-блакитних очей.
— Що ти побачив, синку?! — зойкнула Зореслава.
— Тато у небезпеці! За ним стежать і от-от мають схопити. Я йду на допомогу!
З цими словами відважне хлоп’я шубовснуло у воду й полинуло стилем брас удалечінь, навздогін своєму татові Суперагенту 000.
розділ дванадцятий
у якому Гриць Мамай розгадує таємницю підводної лабораторії, та, втративши пильність, потрапляє в лабети робота-садиста Оксюти
Гриць Мамай навшпиньки скрадався покрученим підводним тунелем, напружуючи зір, щоб, бува, не наступити на Едіка, який показував йому дорогу до таємної лабораторії. Опинившись перед масивними дверима з намальованим на них черепом зі схрещеними кістками, він на мить зупинився й прислухався. У тунелі не було чутно ані шелесту. Суперагент обережно натиснув на залізну ручку, і двері несподівано легко прочинилися.