Шніцель кілька разів нявкнув, потерся об ноги малюка Яромира й відійшов убік, сумно схиливши смугасту голову.
І врешті Яромир вирушив у небезпечну мандрівку до найвищої вершини Скелястих гір, аби там віднайти гніздо Сріблястого орла й вискуб— нути з хвоста гордого птаха найдовшу пір’їну. Адже тільки тоді він міг бути посвячений у воїни племені крі і пізнати таємницю Скелястих гір. Попереду на нього чекали тяжкі випробування: бездонні провалля й бурхливі гірські потоки, пазури хижих звірів і отруйні жала підступних гадюк. Та малюк упевнено простував покрученою гірською стежиною.
Різнобарвні камінці випорскували з-під його сліпучо-білих кросівок (як і його тато — незламний Суперагент 000, Яромир за будь-яких обставин дбав про свій зовнішній вигляд), яскраве сонце сліпило очі обдарованого хлопчика, а над головою в нього кружляли строкаті метелики. І серед цього мерехтіння барвистих крилець малюк Яромир не помітив тріпотіння крилець інтелектуально розвинутого таргана Едіка. Шляхетна комаха кинулась навздогін хлопчикові, сподіваючись і цього разу стати йому у пригоді.
розділ восьмий
де професор Байда крізь саморобну далекоглядну трубу стежить за небезпечною мандрівкою Яромира, а Зореслава розшифровує стародавнє послання
— Тату, чи здолає Яромир усі перешкоди, що трапляться на його шляху? — проказала Зореслава і схилила голову на груди професора Байди.
— Не журися, доню, краще ходи сюди, — відказав геніальний професор Байда, відкриваючи вхід до печери й підводячи Зореславу до дивного отвору в аметистовій стіні.
Професор перший припав очима до невеличкого заглиблення, а потім запросив і всіх присутніх заглянути у гірські глибини.
Зореслава з подивом глянула на батька:
— Хіба тепер слушний час, щоб роздивлятися коштовні камінці?
Професор Байда хитро усміхнувся й задоволено потер руки:
— Не гнівайся, доню! Я так само, як усі, потерпаю за долю Яромира. І саме тому вночі, коли всі ви солодко спали, за допомогою спеціальної переносної лазерної установки, яку я на всяк випадок захопив із собою в гори, просвердлив у товщі цієї аметистової труби отвір завдовжки п’ять кілометрів і вставив туди лінзи. Ідеально відшліфоване прозоре каміння набуває ефекту збільшувального скла. Отож ми зможемо стежити за кожним кроком Яромира й телепатично зв’язуватися з ним. Щоправда, усе, що відбуватиметься з нашим любим малюком, ми бачитимемо у рожевому світлі — адже аметист має бузково-рожевий колір.
— Професоре, ви геній! — захоплено вигукнув крокодил Кирило і віддано глянув на свого старшого друга й учителя.
Та професор лише скромно махнув правицею і відійшов убік.
Тим часом Зореслава, пересвідчившись у тому, що зможе спостерігати за кожним кроком рідного сина, перевела погляд на знаки, вибиті руками прадавніх індіанців на аметистовій поверхні таємничої печери. Вона раз у раз освітлювала загадкові знаки потужним галогеновим ліхтариком. Зненацька, спрямувавши промінь світла під кутом 48 градусів, золотокоса красуня зойкнула — вона побачила, що від деяких опуклих знаків на протилежну стіну падає тінь, і там відбиваються зображення незрозумілих написів, немов у дзеркальному відображенні.
— Погляньте! — радісно скрикнула Зореслава, й усі присутні подивилися туди, де у мерехтливому світлі ліхтарика можна було роздивитися давні літери Софійської абетки. Професор Байда повільно прочитав ледь видимий напис:
Гора ця — священна. Її сила відкриється лише тоді, коли батько і син здолають темряву і їхні погляди з’єднаються, перетнувши півсвіту.
Несподівано тишу, що запанувала в аметистовій печері, порушив мужній, упевнений голос Снігового Барса, який непомітно приєднався до друзів:
— Ну от, старовинне пророцтво починає здійснюватися. Син уже вийшов на стежину, що веде до пізнання істини. Тепер черга за батьком! — І мудрий індіанський воїн поглянув на схід — туди, де у залізних нетрях гігантського монстра вийшов на двобій з ворогами Суперагент 000.
розділ дев'ятий
у якому Гриць Мамай проникає у мозковий центр бандитського лігвиська і бачить жінку-павука
Тим часом Суперагент 000, отямившись після бандитського нападу, крадькома пробирався до центру злочинної змови. Інтуїція підказувала йому, що він ось-ось розгадає таємницю металевої статуї і водночас розкриє план страхітливої змови.
Тепер Гриць Мамай діяв тихо і обережно. Він не став викликати ліфт, а, напруживши могутні м’язи, розкрив половинки автоматичних дверцят, стрибнув у темне провалля ліфтової шахти і, міцно уп’явшись руками й ногами у слизький сталевий трос підйомника, почав спускатися донизу.
— Ти чуєш, — озвався до Гриця його внутрішній голос, — десь у районі апендикса гігантської потвори працює потужний механізм.
— Авжеж, — відказав Суперагент і різко загальмував між 205 і 204-м поверхами, адже він умів точно визначати висоту, ширину й глибину будь-якого об’єкта.
Ще мить — і він стояв на вузенькому металевому окутті, ризикуючи впасти додолу, на дно порожнистої статуї. Та Суперагент не був би всесвітньо відомим майстром карате, кун-фу та інших східних та західних двобоїв, якби розгубився тепер, коли стояв на порозі розкриття глобальної змови.
Він міцно вчепився пучками у гумову облямівку дверцят, що розкриваються, коли ліфт зупиняється на потрібному поверсі, і сторожко ступив на металеву підлогу, яка вібрувала під його кросівками фірми «Reebok».
— Здається, що ця гігантська статуя ось-ось зірветься з місця і полетить, — заклопотано промовив внутрішній голос, та Грицеві не було коли прислухатися до нього.
Те, що він побачив у центрі величезного приміщення, вразило його до глибини душі. У прозорій капсулі висіла… бабуся-ніндзя. Вбрана вона була у лискучий обтислий костюм, схожий на водолазний, від якого, мов тонке павутиння, тяглися тисячі кольорових дротин.
Ті дротини були під’єднані до миготливих пультів.
І сама зловмисниця нагадувала гігантського хижого павука.
розділ десятий
у якому вражений читач дізнається про страхітливу загрозу, яка нависла над людством, а гігантська потвора тупає ногою
Навколо бабусі-ніндзя зібралися кількасот темних постатей, які уважно слухали її настанови.
— Зараз, коли ми знищили Суперагента 000, а його помічники лазять по горах на іншому континенті, нашому плану не завадить ніхто! — І бабуся задоволено зареготала огидним, прокуреним басом.
До прозорої капсули, у якій висіла підступна бабуся, підбігло двоє бандитів.
— Шефе, які будуть вказівки? — спитав огрядний зловмисник, і Гриць пізнав голос бабусиного поплічника Чмиря-Байстрюченка.
— За двадцять три хвилини й сорок вісім секунд розпочнеться операція «Залізна п’ятка». Ви знаєте, що тут, у цій велетенській статуї, ми розташували найпотужнішу у світі променеву установку. Саме за допомогою енергетичних струменів я змогла викликати повені та урагани. Саме вони допомогли мені розворушити вулкани й спровокувати землетруси. І нехай йолопи-вчені намагаються пояснити ці катаклізми космічними явищами — парадом планет та хвостатими кометами. Скоро вся Земля затремтить від моєї залізної ходи!
Бабуся-ніндзя ледь поворухнула лівою ногою — і раптом підлога під ногами Суперагента захиталася, і він, не втримавши рівноваги, впав додолу. Добре, що Гриць мав блискавичну реакцію. Він встиг згрупуватися й, перевернувшись через голову, закотився в найтемніший куток зали, де його ніхто не міг побачити. Решта ж вбраних у чорне бандитів борсалися на підлозі, безладно хапаючись руками один за одного.
— Шефине, що ви робите? Ми ж вам ще потрібні!!! — заволав другий бандюга, по-підлабузницьки рачкуючи навколо прозорої капсули.