“А це голос голомозого садиста, — подумки зауважив Гриць, — здається, наші давні знайомі знову перейшли у наступ”.
— Але цього разу вони й справді загрожують усьому людству. Грицю, здається, наспів час вдатися до мистецтва гіпнозу, — підказав Суперагентові його власний внутрішній голос, і Гриць, як завжди, прислухався до його поради.
розділ одинадцятий
де Суперагент 000 марно намагається проникнути у підсвідомість бабусі-ніндзя, а до всесвітньої катастрофи залишаються лічені секунди
Підступна зловмисниця продовжувала вдоволено реготати, дивлячись, як навколо неї безпорадно борсаються й силкуються зіп’ястися на ноги її поплічники.
Напруживши свою могутню волю та інтелект, Гриць Мамай вп’явся поглядом в очі бабусі-ніндзя. Та що це? На обличчі старої лиходійки не ворухнувся жоден м’яз. Натомість помічники підступної бабусі враз завмерли у чудернацьких позах, і залою прокотилося голосне хропіння. Звичні до тупого виконання команд, бандити вмить скорилися телепатичному впливові Суперагента і занурилися у глибокий гіпнотичний сон.
“Певно, броньоване скло капсули не пропускає моїх біохвиль”, — здогадався Гриць. Та в цю мить бабуся зауважила свого давнього суперника.
— Гей ти, недобитку! — Бандитка ніби вдавилася власним реготом і враз споважніла.
Її голос, підсилений потужною аудіоапаратурою, загримів по цілій залі і, відбиваючись від металевих стін, примусив Суперагента затулити вуха долонями.
— На що ти сподіваєшся? Нехай мої телепні-помічники й цього разу не змогли тебе дістати. Та не радій — за кілька хвилин ми з моєю залізною подружкою влаштуємо невеличкий показовий виступ! — Лиходійка, підвішена у прозорій капсулі за сотні дротинок, поворухнула ногами, і Суперагент з жахом відчув, що статуя зробила велетенський крок уперед.
— Так-так! — У голосі бабусі-ніндзя залунала шалена радість. — До мого тіла під’єднано сенсорні надчутливі прилади. Варто мені хоч мізинцем поворухнути, як ця гігантська потвора слухняно повторить мій жест.
— Зажди! — скрикнув Суперагент і впритул наблизився до прозорої оболонки, за якою ворушила кінцівками цинічна зловмисниця. — Хіба ти не розумієш, що коли викличеш нові катаклізми, то життя на Землі може загинути? Невже ти віриш, що зможеш керувати тайфунами, землетрусами та повенями?
— Я можу все! — хвалькувато вигукнула бабуся-ніндзя й ледь плеснула в долоні.
В ту ж мить металева статуя страшно здригнулася, й Суперагент покотився додолу, невтримно падаючи у люк, що враз відкрився під його ногами. Вже падаючи у безвість, Гриць встиг помітити сліпучі цифри, що миготіли на величезному таймері над головою бабусі-ніндзя. До вибуху залишалося п’ятдесят дев’ять секунд…
розділ дванадцятий
у якому ми стаємо свідками неймовірних випробувань, що випали на долю малюка Яромира, і захоплюємося самовідданістю скромної блакитнокрилої комахи
Сонце хилилося до обрію, коли обдарований малюк Яромир опинився на краю стрімкого гірського провалля. Ген унизу, серед уламків скель, вирувала бурхлива річка.
“Треба поспішати, — подумав Яромир, — у горах швидко сутеніє, і за півгодини тут запанує глупа ніч”.
Тож кмітливе хлоп’я вправно розмотало сувій мотузок, причеплений до паска, й блискавичним рухом кинуло його через провалля. Яромир не схибив — згорнута петлею мотузка зачепилася за тендітну секвою, що росла на самісінькому краєчку прямовисного урвища. Яромир, обхопивши руками й ногами мотузку, замірився вже переправлятися на протилежний берег, коли почув над вухом тоненьке дзижчання.
— Едіку! — вражено вигукнув малюк. — Ти ж залишився, у наметовому містечку разом з мамою, дідусем та Сніговим Барсом?
— Я не міг покинути тебе напризволяще! — продзижчав шляхетний тарган і згорнувши крильця, сів на плече хлопчика. І потім, у правилах племені індіанців крі сказано: “Тому, хто хоче бути посвяченим у воїни, не повинна допомагати жодна інша людина”. А я ж бо лише скромна комаха. Щоправда, наділена інтелектом та здатністю літати. — І Едік з ледь прихованою гордістю поглянув на свої блакитні крильця.
— Ну, тоді мерщій у дорогу, — мовив Яромир і розпочав небезпечну переправу. Хлоп’я вправно перебирало руками й ногами, не зважаючи на те, що від цупкої мотузки руки в нього вкрилися мозолями, а під ним, у глибокому проваллі, Шаленів стрімкий потік. Ось-ось він вхопиться рукою за тендітне деревце, що міцно вп’ялося корінням у кам’яну поверхню. Та цієї миті над його вухом, перекриваючи шум гірського потоку, пролунала пересторога:
— Обережно! Гадюка!
Хлоп’я вражено глянуло на гілку, яку щойно хотіло вхопити рукою, й побачило, як та гілка враз ожила й з огидним сичанням поповзла по шерехатому стовбуру.
— Дякую тобі, Едіку, — прошепотів хлопчик. Попри те, що Яромир мав надприродні здібності у хвилину небезпеки міг проходити крізь стіни і навіть літати, він все ж залишався вразливою, беззахисною дитиною, і лапка вірного друга була йому зараз, як ніколи, у пригоді.
розділ тринадцятий
де Суперагент 000 Гриць Мамай напружує геть усі морально-фізичні сили, аби зупинити годинниковий механізм вибухового пристрою, а бабуся-ніндзя ворушить кінцівками, що призводить до непередбачених наслідків
Гриць Мамай сторчголов летів додолу, відчуваючи, що ось-ось розіб’ється об металеві підошви гігантської потвори.
— Це неприпустимо! — враз пролунав у голові Гриця мужній баритон, і Суперагент упізнав власний внутрішній голос.
— Що саме? — ввічливо поцікавився Суперагент, невтримно падаючи у безодню.
— Ти не можеш загинути! Вибух, який має пролунати за 59 секунд, викличе всесвітню катастрофу. Тут, на схилах Дніпра, міститься одна з найважливіших енергетичних точок Землі. Друга — у Скелястих горах Канади. Варто порушити світову рівновагу— і планетою прокотяться страшні стихійні лиха. Почнеться виверження давно згаслих вулканів, гігантські хвилі-цунамі затоплять суходіл, а землетруси зруйнують міста і села.
Ці гіркі, але правдиві слова вплинули на Суперагента, мов холодний душ. Блискавичним рухом правиці він натиснув на ґудзик лівої нагрудної кишені скромної шкіряної куртки. Звідти вилетіла довга сталева пружина, і велика гумова присоска, приладнана до кінця пружини, міцно присмокталася до металевої поверхні статуї. Потужна пружина стислася і підкинула Суперагента високо вгору, аж до краю потаємного люка, крізь який бабуся-ніндзя кинула його до провалля.
Ніким не помічений Гриць причаївся в кутку величезної зали. Навкруг було темно. Тільки над головою підступної злочинниці, що висіла у капсулі, під’єднана до центру управління металевою потворою, світилося табло таймера. На ньому, раз у раз змінюючись, миготіли цифри.
— До вибуху лишилося якихось п’ять секунд, — прошепотів внутрішній голос, і Гриць вперше вловив у ньому розпач.
— Ні, друже! — відказав Суперагент. — І за. п’ять секунд можна врятувати світ!
Гриць підстрибнув, стрімко злетів угору і в польоті натис правою ногою, взутою у кросівку фірми «Reebok», на червону кнопку, що стриміла на кришці таймера. Миготіння припинилося і таймер завмер на цифрі один.
— Й-а-а-а! — пролунав скажений вереск. То кричала розлючена бандитка, безладно борсаючись у переплутаних дротах. Зловмисниця втратила самоконтроль і забула, що до її тіла приєднано надчутливі сенсорні пристрої, які до найменших дрібниць передають її рухи гігантській статуї. Металева громада, озброєна щитом і мечем, затремтіла, зрушила з місця і, гупаючи велетенськими ногами, трощачи все на своєму шляху, рушила вперед…
розділ чотирнадцятий
у якому відважний малюк Яромир здирається на скелю й виконує настанови Снігового Барса
Сутінки сповили землю, коли наділене надзвичайними здібностями хлоп’я опинилося біля підніжжя найвищої вершини Скелястих гір.