— Ось тепер ми переможемо і врятуємо людство від загибелі! — радісно озвався внутрішній голос Гриця Мамая.
— Авжеж! — погодився з ним Гриць і спрямував палаючий погляд на прозору капсулу, в якій бабуся-ніндзя вимахувала кінцівками, обплутаними тонкими чутливими передавачами-дротинками.
Лусь! Трісь! Дзень! То розліталася на скалки капсула, виготовлена з куленепробивного скла.
Ще мить — і бандитка лежала на металевій підлозі, борсаючись у дротах, немов безпорадна муха у павутинні. Лиходійка скреготала вставною щелепою, навісніючи від безсилої люті.
Гриць подивився в очі зловмисниці проникливо й мудро. Здавалося, бандитка от-от усвідомить свої помилки й розкається у вчинених злочинах.
Та не так сталося, як гадалося. Раптово оскаженіла бабуся виплуталася з дротяної павутини й, скочивши на рівні ноги, вихопила з-за пазухи свою улюблену зброю — нунчаки. Віртуозно вимахуючи у повітрі важкими палицями, з’єднаними міцним ланцюгом, бандитка почала кружляти навколо Гриця, войовничо скрикуючи й брутально лаючись.
Та Гриць Мамай не був би славетним Суперагентом 000, захисником дітей, старих та малозабезпечених, членом товариства захисту безпритульних тварин SOS, якби у цю вирішальну мить розгубився. В уламок секунди, серед безлічі знайомих йому східних та західних двобоїв, він вибрав найефективніший. Звісно, то був український гопак — старовинна боротьба, замаскована під народний танок.
Гриць закрутився на місці, мов дзиґа, а тоді пішов навприсядки, по черзі викидаючи вперед то ліву, то праву ногу. Вражена бандитка від несподіванки остовпіла і, загіпнотизована майстерним виконанням старовинного танцю, впала у глибокий транс. Щоб закріпити успіх, Суперагент зробив ще три кола навкруг бабусі, востаннє високо підстрибнув з розчепіреними ногами, а тоді із звитяжним криком “Нумо, гей!!!” приземлився на металеву підлогу.
розділ вісімнадцятий
у якому перед враженим читачем з'являється давно загублений мерзенний бультер'єр Льосік і мало не руйнує плани рятівників людства
Несподівано треноване тіло Суперагента пронизав гострий, нестерпний біль. У його джинси фірми «Levi’s», туди, де було пришито задні кишені, вп’ялися гострі, немов голки, зуби. Гриць сягнув руками того місця, звідки надходили больові сигнали, і навпомацки розпізнав вірного помічника бабусі-ніндзя, мерзенного бультер’єра Льосіка. Тварюка вчепилася у тіло героя мертвою хваткою, і Суперагент зрозумів, що позбутися оскаженілого собаки йому буде нелегко.
— Що робити? — запитав Гриць у свого внутрішнього голоса, знаючи, що завжди може розраховувати на його мудру пораду.
— Танцюй! — коротко відповів йому приємний баритон, і Гриць завзято закружляв по залі у шаленому ритмі гопака.
І сталося диво! Від несамовитого кружляння, підскоків та інших танцювальних фігур голова Льосіка пішла обертом, перед очима попливли кольорові плями, нижня щелепа собаки-вбивці безсило відвисла, і зганьблений бультер’єр, мов поліетиленовий мішок зі сміттям, лунко гепнувся на підлогу.
А Суперагент, мужньо долаючи біль у нижній частині тулуба, кинувся шукати пульт управління велетенським залізним монстром, що завмер у химерній позі.
Під купою дротів, що колись обплітали тіло бабусі-ніндзя і передавали кожен її порух залізній потворі, Гриць намацав невеличкий плаский предмет. Він рвучко потяг його до себе і радісно всміхнувся. Перед ним був пульт управління.
— Не можна гаяти ні хвилини, — сам собі наказав Гриць і натиснув на кнопку «Голова». І враз велетенська голова статуї зрушила з місця, а тоді відскочила набік і покотилася крутими схилами Дніпра додолу, ламаючи дерева, кущі та інші зелені насадження.
На щастя, в цей передсвітанковий час набережна була пустельна, тож голова, нікого не покалічивши, впала у воду і з голосним бульканням пішла на дно.
“Ні, знищувати цю потвору частинами надто довго”, — подумав Суперагент і рішуче вдарив по кнопці з написом «Самоліквідація».
Гігантська металева статуя дрібно затремтіла і почала розпадатися на крихітні уламки. Добре, що Суперагент був до цього готовий. Зв’язавши докупи бандитів, які все ще спали під впливом гіпнозу, бабусю-ніндзя, котра перебувала у трансі, й очманілого бультер’єра Льосіка, він вистрибнув разом з ними назовні, майже не зазнавши тілесних ушкоджень.
розділ дев'ятнадцятий
де друзі силкуються об'єднати енергетичні струмені Землі, а тарган Едік тішиться заслуженою славою
Суперагент 000 Гриць Мамай стояв біля безформної купи металобрухту, яка ще недавно була гігантською статуєю, що погрожувала цілому світові залізним мечем.
— Як гарно стало враз на дніпрових схилах, — мовив Гриць, на повні груди дихаючи свіжим світанковим повітрям. — Ну що ж, спершу мені пощастило очистити від цієї потвори рідне місто, а тепер варто очистити й Землю від усілякої погані!
Суперагент напружив свої телепатичні здібності і напрочуд легко (адже його імпульси вже не блокувалися металевою оболонкою статуї) увійшов у контакт зі своїми рідними та друзями, котрі перебували у Скелястих горах Канади.
Перед його внутрішнім зором постала золотокоса дружина Зореслава, син-вундеркінд Яромир, геніальний професор Байда, а також їхній новий приятель — вождь індіанського племені крі Сніговий Барс, крокодил Кирило, кіт Шніцель та маленький блакитнокрилий тарган Едік. Гриць побачив, як з аметистової печери, крізь розкрите склепіння, виривається потужний сніп бузково-фіолетового проміння. Немов сяючий місток, енергетичний промінь перекинувся зі Скелястих гір до пагорбів Дніпра. Смуга сліпучого бузкового світла, пульсуючи, завмерла в тому місці, де ще недавно стриміла залізна потвора.
— То он воно що! — здогадався Суперагент. — Ця статуя блокувала позитивну енергію, що нуртувала в надрах української землі…
— Збуваються передбачення прадавніх цивілізацій, — почув Суперагент голос професора Байди, що долинув до нього з іншого куточка земної кулі, — про це казали знаки Софійської абетки, викарбувані в аметистовій печері.
— Ми зможемо об’єднати два надпотужні енергетичні потоки Землі, якщо діятимемо разом, — докинув і собі малюк Яромир.
Суперагент напружив усі свої могутні сили й зосередився на одній точці. От-от з-під землі мав вирватися сніп сліпучих променів, та після натхненного виконання гопака Грицеві бракувало сил. Друзі й рідні з-за океану і собі приєдналися до Грицевих зусиль, та все було марно: земля не віддавала своїх скарбів.
Здавалося, все втрачено. Та враз до друзів, що, взявшись за руки й лапи, стояли в аметистовій печері, приєднався обдарований тарган Едік. Тріпочучи блакитними крильцями, він сконцентрував думки й почуття на одному бажанні — і тієї ж миті на київській горі з-під землі вдарив яскравий струмінь світла і злився з бузковим променем, що долетів в Україну з Канади.
Гордий Едік сів на плече малюка Яромира й, склавши крильця, приймав поздоровлення від радісно збуджених друзів.
розділ двадцятий
і останній, де здійснюються найсміливіші мрії й сподівання позитивних героїв повісті, а злочинці отримують заслужену кару
З’єднавшись в одне ціле, потужні промені забуяли усіма барвами. Тепер енергетичний місток нагадував величезну веселку. Сніп світла тричі облетів навколо земної кулі, і тієї ж миті на різних континентах почали відбуватися дивовижні явища. Над Південним полюсом ураз зменшилася, а тоді геть зникла озонова діра,
крізь яку на Землю потрапляло смертоносне випромінювання. Ущухли землетруси, повені та виверження вулканів. На морях і океанах припинилися урагани й смерчі, а гігантські хвилі— цунамі відступили від суходолу й розчинилися у безмежних океанських надрах.
— Ти бачиш, синку? — подумки запитав Суперагент 000 малюка Яромира, і хлоп’я так само подумки відповіло йому: