Перед внутрішнім зором Суперагента, наче у шаленому калейдоскопі, замиготіли слова, уривки фраз, вигуки, що звучали різними мовами, включно з мовою місцевих австралійських племен. І несподівано, як у стопкадрі, у свідомості Гриця виник образ золотого кенгуру. Тварина довірливо дивилася на Суперагента зеленаво-жовтими очима й лапою злегка постукувала себе у груди.
— Кенгуру! — вигукнув Гриць, і в ту ж мить хмара стріл, що летіла в його бік, почала рідшати, а тоді й зовсім розвіялася.
— Так! — схвально озвався внутрішній голос. — Кенгуру мовою аборигенів означає “не розумію”, а перші європейці, що потрапили до Австралії й питали у місцевих жителів, як зветься ця чудернацька тварина з сумкою на животі, вирішили, що то і є її назва.
— Дивно, — відгукнувся Суперагент, розуміючи, що небезпека минула й можна перевести подих. — Адже я не сам здогадався, що це і є ключове слово. Мені ніби підказав хтось іззовні. Той золотий кенгуру немов хотів мені щось сказати.
Та роздуми Гриця було брутально обірвано. Несамовитий біль пронизав тіло славетного героя. Він рвучко повернув голову і побачив, що ззаду в нього вп’явся вірний посіпака бабусі-ніндзя — бультер'єр Льосік. Знавісніла тварюка так міцно стисла зуби, що Гриць змушений був кілька разів високо підстрибнути. Аж тоді оскаженілий пес розчепив щелепи й, мов стигла груша, гепнувся на землю.
розділ одинадцятий
де стара зловмисниця викликає Суперагента на двобій, а вражені аборигени спостерігають за виконанням бойового гопака
— Й-й-а-а!!! — почувся несамовитий вереск, і до музейної зали, де купчилися аборигени, які щойно вийшли з гіпнотичного трансу, увірвалася бабуся-ніндзя.
Голова знавіснілої бандитки була запнута червоною банданою, вбрана вона була у чорний обтислий костюм японського ніндзя. В руках лиходійка тримала нунчаки — короткі палички, з’єднані між собою ланцюжками. Стару зловмисницю супроводжували її вірні поплічники Чмир-Байстрюченко та Гаплик.
Побачивши, що бультер’єр Льосік лежить біля ніг Суперагента, розкинувши лапи, бабуся-ніндзя зовсім оскаженіла. Вона прийняла бойову стійку і почала шалено жонглювати нунчаками, перекидаючи їх з руки в руку. Будь-хто на місці Суперагента 000 розгубився б. Адже майстерність, з якою досвідчена правопорушниця володіла цією традиційною японською зброєю, могла вразити найвідважнішого бійця. Та Гриць Мамай лише поблажливо усміхався, дивлячись на лиховісну зброю, що зі свистом розтинала повітря.
— Зараз я зітру посмішку з твоєї самовпевненої пики! — просичала бандитка і пішла у наступ.
— Краще схаменися й добровільно склади зброю, — спокійно відказав Суперагент і проникливо глянув у налиті кров’ю очі бандитки.
Та у відповідь на миролюбну пропозицію Гриця бабуся-ніндзя хрипко зареготала й блискавично викинула вперед смертоносні палички. Проте Гриць не розгубився. Він високо підскочив догори, а тоді закружляв навколо лиходійки у шаленому гопаку. Бабуся-ніндзя й не зогледілася, як нунчаки, якими вона вимахувала навсібіч, враз випорснули з її рук. Це Гриць Мамай перехопив небезпечну зброю й намотав її собі на руку.
Ще мить — і бабуся-ніндзя стояла із зав’язаними кінцівками й лише люто шкірилася, намагаючись вкусити Гриця за правицю.
розділ дванадцятий
у якому схвильований читач дізнається, яку наругу вчинила бабуся-ніндзя над свідомістю довірливих мешканців Австралії
Щойно закінчився двобій між Грицем Мамаєм та бабусею-ніндзя, як невисокі на зріст темношкірі аборигени скрутили бабусиних помічників, а тоді тісним колом оточили Суперагента і почали наввипередки розповідати про події останніх днів. На щастя, Гриць досконало володів мовою аборигенів, тож легко міг з ними порозумітися.
— Три дні тому до нас приїхала група науковців. Вони сказали, що вивчають народні австралійські легенди. Найбільше вони цікавилися старовинними переказами про золотого кенгуру, — схвильовано промовив воїн із намальованим на грудях крокодилом.
— Головною у них була ось ця стара жінка, — підхопив інший абориген і показав на бабусю-ніндзя. — Вона увімкнула якийсь дивний апарат, а що було далі — не пам’ятаю.
“Все зрозуміло, — вмить здогадався Гриць Мамай. — Стара бандитка знову зайнялася експериментами над людською свідомістю”
— Цинічна лиходійка загіпнотизувала воїнів за допомогою біохвильового апарата, викраденого у професора Байди, — долучився до розмови внутрішній голос Суперагента 000. — Бузувірка використала для зомбування найдорожчий для кожного місцевого жителя образ — золотого кенгуру! Що ж, нам залишається розв’язати цю загадку й віднайти священну для австралійців сумчасту тварину.
розділ тринадцятий
де Гриць Мамай зустрічається з рідними та друзями, і вони гуртом розробляють план дій
Покинувши у музеї знешкоджену бабусю-ніндзя та її вірних поплічників, Гриць з групою роззомбованих аборигенів заглибився у зарості австралійського лісу. Несподівано до надчутливого слуху Суперагента 000 долинули далекі, але до болю знайомі звуки. Він підвів голову і ген високо у небі, серед пухнастих білих хмар, побачив величезну жовтогарячу повітряну кулю. І попри те, що літальний апарат перебував на відстані кількох сотень метрів над землею, Гриць Мамай упізнав слова й мелодію своєї улюбленої української народної пісні: "Чом ти не прийшов, як місяць зійшов…"
Цю ліричну пісню не раз співала славетному героєві його кохана дружина Зореслава. Та почувши її тут, посеред австралійського континенту, Гриць ледве стримав скупу чоловічу сльозу.
— Кохана! — вигукнув Суперагент 000 і прожогом кинувся до того місця, де от-от мала приземлитися яскрава повітряна куля.
Літальний апарат м’яко сів на галявині, і з великого плетеного кошика назустріч Грицеві почали вистрибувати його рідні та друзі.
Першою в обійми героя впала золотокоса красуня Зореслава, яка й у цю хвилюючу мить не переставала співати пісню ніжним, немов лісовий струмок, голосом. Тоді до могутніх грудей Суперагента притулився його улюблений син Яромир. Обдароване хлоп’я, перебуваючи у зимовому таборі у Карпатах, опанувало гру на народному інструменті дримбі. Тож, тулячись до татових грудей, хлопчик супроводжував материнський спів проникливим звучанням дримби.
Вражений Гриць побачив, що йому на допомогу прилетіли і його віддані друзі — інтелектуально розвинений тарган Едік, крокодил Кирило та кіт Шніцель. А головне, з плетеного кошика, прив’язаного канатами до повітряної кулі, вистрибнув і сам геніальний професор Байда, котрий за допомогою телепатичних біохвиль навчився знаходити спільну мову не лише з людьми, а й з тваринами та комахами.
— Ну що, Грицю, завдала тобі клопоту підступна лиходійка? — мудро усміхаючись, запитав у Суперагента 000 професор Байда.
— Авжеж, — і собі усміхнувся Гриць, намагаючись не показати, які тяжкі випробування випали на його долю за останні кілька днів.
розділ чотирнадцятий
у якому сивочолий абориген малює карту й попереджає Гриця, його друзів та рідних про смертельну небезпеку
Не встиг Гриць Мамай привітатися з рідними та друзями, як відчув, що хтось делікатно, але наполегливо торсає його за плече. Гриць
озирнувся й побачив заклопотане обличчя сивочолого вождя племені аборигенів із кістяною сережкою у вусі.
— О великий воїне, переможцю знавіснілої чаклунки! — ввічливо звернувся до Суперагента австралієць.
Гриць відчув у його голосі тривогу й зрозумів, що той хоче повідомити щось вкрай важливе.
І справді, абориген нахилився до Грицевого вуха і схвильовано зашепотів:
— О мужній герою, я відкрию тобі таємницю, яку мій народ береже, мов зіницю ока. Жодна біла людина досі не знала про те, де живе золотий кенгуру.
— Можете не шепотіти, — заспокоїв воїна Гриць, — тут усі свої.