Абориген хвильку повагався, а тоді вхопив тонку паличку й вправно намалював на сухій землі карту.
— Золотий кенгуру мешкає в цих скелях, — промовив вождь і поставив хрестика на самісінькій верхівці гірського пасма. — Але поспішайте. Він стає видимим лише один день на рік. І день той настав… сьогодні!
— А чому бабуся-ніндзя так прагнула захопити золотого кенгуру? — долучився до розмови професор Байда й проникливо глянув аборигенові у вічі.
— Бо золотий кенгуру володіє таємницею голубої блискавки. Хто хоч раз торкнеться його сліпучого, мов розпечене золото, хутра, стане всевладним! Але досі всі, хто намагався зустрітися із золотим кенгуру, зникали без сліду. Ми в ті гори не ходимо. Для мого народу каміння, куди ступала лапа цієї чарівної тварини, — священне!
Промовивши останні слова, ватажок аборигенів рвучко повернувся й підтюпцем побіг у Густі зарості австралійського лісу. А за ним довгою вервечкою потяглися й решта розмальованих аборигенів.
— Тату, треба поспішати. Скоро впадуть сутінки, і нам важко буде побачити священну тварину, — вигукнув син Суперагента Яромир і прожогом кинувся до прип’ятої товстою мотузкою до евкаліпта повітряної кулі.
За кілька хвилин Суперагент, його кохана дружина, професор Байда та інтелектуально розвинені тварини вже сиділи у кошику повітряної кулі, й вітер ніс їх на захід — туди, де височіли далекі гірські пасма.
розділ п'ятнадцятий
де геніальний учений професор Байда робить чергове видатне відкриття, син золотокосої красуні Зореслави та Суперагента демонструє надприродні здібності, а читач із сумом прощається з улюбленими героями
Сутінки опускалися на вологі від вечірньої роси скелі, коли яскраво-помаранчева повітряна куля зависла над верхівкою гірського пасма. Ось і невеличкий кам’яний майданчик, що його ватажок аборигенів позначив хрестиком. Але майданчик був порожній. Друзі пильно огледілися, та не побачили жодних ознак золотого кенгуру.
— Коханий, — схвильовано прошепотіла Зореслава, ніжно дивлячись на Гриця Мамая, — серце віщує мені, що ця місцина смертельно небезпечна. Аборигени недарма ніколи не ступають на цю землю!
Суперагент, який завжди прислухався до віщування Зореславиного серця, замислився. Та на роздуми не було часу: сонце ось-ось сховається за обрієм, а таємницю золотого кенгуру так і не буде розгадано.
Та враз друзі почули тоненький голосок таргана Бдіка. Інтелектуально розвинена комаха, як завжди, зголосилася на героїчний вчинок у найкритичнішу мить.
— Пане Грицю, але ж вождь говорив про те, що до кенгуру не може наблизитися людина. Проте він нічого не сказав про комах…
— Авжеж, і про крокодилів також! — долучився до Едіка крокодил Кирило і спритно стрибнув на край плетеного кошика. Кіт Шніцель, хоча й втратив свої унікальні екстрасенсорні здібності, все ж зрозумів, про що йдеться, й приєднався до приятелів.
Щойно крокодил, кіт та обдарований тарган Едік приземлилися на кам’яному майданчику, повітря розітнула сліпуча блакитна блискавка.
Суперагент та його супутники замружилися, а коли розплющили очі, то побачили, що поруч з Кирилом, Едіком та Шніцелем стоїть дивовижна істота. Її хутро палало золотою барвою. Здавалося, золотий кенгуру от-от зникне у сліпучому полум’ї.
Професор Байда вихилився з кошика й спрямував на тварину свій біосенсорний апарат. І тоді друзі почули мелодійний голос:
— Я відчуваю імпульси добра. Нехай до мене наблизиться дитина, що вміє літати й проходити крізь скелі.
Кенгуру підвів голову, глянув у напрямку повітряної кулі і поманив Яромира короткою золотавою лапкою. Відважне хлоп’я, не вагаючись ні хвилини, розкинуло руки й стрибнуло просто в обійми вогненної істоти. Зореслава лише встигла зойкнути і, мов підкошена, впала на дно кошика. Та хвилювалася вона даремно. Обережно підхопивши Яромира, золотий кенгуру поставив його навпроти себе й пильно глянув у вічі хлопчикові. Той не відвів погляду навіть тоді, коли між ним та чарівною твариною спалахнула сліпуча блискавка.
Ще мить — і золотий кенгуру зник, ніби розчинився у повітрі, а Яромир з крокодилом Кирилом, котом Шніцелем та обдарованим тарганом Едіком вскочили до кошика повітряної кулі, яка опустилася зовсім низько до землі.
Золотокоса красуня Зореслава, яка вже прийшла до тями, притулила Яромира до грудей. Суперагент стримано поплескав відважне хлоп’я по плечу, але у тому жесті крилася глибока батьківська любов та гордість.
— Ну от, — радісно-збуджено вигукнув професор Байда, вдоволено потираючи руки, — таємницю золотого кенгуру розгадано. Мій біосенсорний апарат розшифрував енергетичні сили, що випромінює ця дивовижна істота. Це енергія, закладена у золотого кенгуру далекими пращурами сучасних австралійських аборигенів. Вони володіли таємними знаннями і, коли їхня цивілізація почала гинути, сконцентрували їх у голубій блискавці. Кенгуру чекав, коли до нього прийде людина, якій до снаги перебрати на себе цю силу. — І професор лагідно погладив онука по русявій голівці й зазирнув у його блакитні, немов вранішнє небо, очі.
— Ну що, ж друзі, — весело мовив Суперагент, з усмішкою глянувши на своїх супутників. — Час вирушати додому, в Україну. На нас там чекають нові пригоди, а сила, що її здобув Яромир у горах Австралії, стане нам у пригоді.
Жовтогаряча повітряна куля здійнялася у небо і, підхоплена вітром, стрімко полетіла у напрямку України, туди, де вже починався ранок минулого дня.