Гриць прислухався. Внутрішній голос мовчав. Але Суперагент 000 відчув, що це мовчання було схвальне.
Пастка у підземеллі
розділ перший
у якому Зореслава використовує Суперагента 000 замість праски й тішиться сімейним щастям
Суперагент 000 Гриць Мамай сидів на снігу в позі лотоса. Лапаті сніжинки падали на його мужній оголений торс і з шипінням випаровувалися. Незважаючи на мороз мінус ЗО градусів за Цельсієм, тіло Суперагента пашіло, немов розжарена праска. Гриць Мамай перебував у нірвані — стані цілковитого спокою. Його свідомість і підсвідомість розчинилися в часі й просторі, а могутній інтелект злився з космічною безмежністю.
Кохана дружина і бойова подруга Зореслава поралася біля лозової колиски, де спав Яромир, тримісячний синок агента й золотокосої красуні. Немовля солодко плямкало уві сні губами. З невимовною ніжністю юна матір глянула на випрані в гірському потоці пелюшки й почала розвішувати їх на розпашілому торсі Суперагента. Бойова подруга розуміла, що Гриць не може її почути, та все ж промовила з глибоким почуттям:
— Коханий! Яка я щаслива, що ти, навіть перебуваючи у нірвані, береш участь у виховному процесі нашого любого Яромира!
розділ другий
де в родинну ідилію вдираються підступні злочинці на вертольоті й викрадають у Гриця найдорожче, що в нього є…
Та враз незайману тишу зимового ранку порушили якісь дивні звуки. Зореслава рвучко звела голову й у прозорій блакиті неба побачила чорну, мов крук, пляму, що зловісно наближалася до їхнього табору на вершечку Говерли.
— Грицю! — зойкнула Зореслава й поторсала коханого за біцепса.
Та Суперагент 000 лишався незворушним, мов кам’яний будда.
Чорна пляма підлітала все ближче — ось уже можна було розрізнити велетенські лопаті, що розтинали повітря з шаленою швидкістю.
— Вертоліт! — закричала красуня у самісіньке вухо Суперагентові, та він і не поворухнувся.
Немов сполохана чайка, Зореслава кинулася до Яромирової колиски. Вона намагалася прикрити своїм тілом любе дитя. Та марно! Страшна залізна птиця зависла над нею. Тоді з нутрощів вертольота почав повільно спускатися металевий гак на грубезному тросі. Зараз він розчавить її! Зореслава мимоволі сахнулася вбік. Цього було досить, аби зловмисники, що ховалися у вертольоті, вправно підчепили гаком колиску! Ще мить — і колиска разом із дитям уже гойдалася в повітрі.
Та Зореслава не була б коханою Суперагента 000, якби в цю критичну й жахливу хвилину розгубилася. Високо підскочивши, вона міцно вхопилася за коліщатка лозової колиски. А вертоліт піднімався все вище і вище.
“Куди ми летимо? — у розпачі думала Зореслава, розгойдуючись у повітрі. — Треба залишити Грицеві якісь знаки, щоб коханий зміг розшукати нас, коли вийде зі стану нірвани”.
І мужня бойова подруга Суперагента 000, однією рукою міцно тримаючись за колиску, другою почала скидати різні частини свого вбрання й кидати їх додолу.
розділ третій
в якому Суперагент 000 виходить зі стану нірвани, заглядає в заплакані очі крокодила й згадує геть усе
Коли Суперагент 000 вийшов зі стану нірвани, то першим, кого він побачив, був заплаканий крокодил Кирило.
На плечах у агента дотлівала пересушена пелюшка. Гриць озирнувся і раптом збагнув, що на Говерлі чогось бракує. Водночас внутрішній голос підказував йому, що на горі з’явилося і щось зайве.
“Але що?” — подумки спитав Гриць внутрішнього голоса.
“Крокодил”, — так само подумки відповів йому приємний баритон.
“Але ніби чогось і не вистачає?..” знову поцікавився Гриць.
“Та жінки твоєї й дитини!” — визвірився на Гриця внутрішній голос і навіть пустив півня від хвилювання.
Але тут у діалог між Грицем і його внутрішнім голосом увірвався крокодил Кирило.
— Панове, зараз не сваритися треба, а діяти! — І крокодил почав бити хвостом по білому незайманому снігу.
— До речі, як ви тут опинилися? — здивовано спитав Гриць, який уже цілком опанував себе.
— Ви ж знаєте, що професор Байда запрограмував мене й кота Шніцеля, як надчутливих інтуїтивних локаторів. Шніцель, щоправда, зараз відпочиває на Гаваях. Дзвонив, хвалився, що киці там смагляві й дуже здібні до науки. А от я працював із професором Байдою. Ми саме ставили експеримент — намагалися дослідити емоційні хвилі домашнього таргана. Ми вже майже вступили з ним у контакт, коли мене ніби струмом вдарило.
— Невже тарган виявився таким емоційним? — ввічливо поцікавився внутрішній голос.
— Та ні, що ви! То пані Зореслава передала мені крізь відстань 1500 кілометрів могутній імпульс. Я тут-таки визначив напрямок, звідки надійшла емоційна хвиля, й кинувся сюди.
— Пішки? — вжахнувся Суперагент і мимоволі глянув на куці лапи Кирила.
І тут він побачив, що пазури на крокодилових лапах стерлися майже до луски, а на підошвах натерлися пухирі, як від тісних черевиків.
Крокодил скромно опустив очі додолу, але кілька великих сльозин крапнули з його очей на сніг. Сльози були такі пекучі, що тієї ж миті з-під снігу пробилося два едельвейси.
І лише глянувши на ці прекрасні беззахисні квіти, Гриць Мамай побачив чітко, немов на екрані телевізора «Sony», геть усе. В його тренованому мозку, мов кадри з фільму жахів, промайнула страхітлива сцена викрадення Яромира.
розділ четвертий
де Гриць Мамай верхи на крокодилі долає бездонні провалля, співаючи пісню, що стала народною
— Вирушаймо негайно! Щ вигукнув Гриць Мамай. — Ви дозволите? — ввічливо спитав він крокодила.
Розумний плазун ствердно хитнув головою. Суперагент 000 накинув на плечі незмінну шкірянку, натягнув обтислі джинси фірми «Levi’s», кросівки «Reebok» і зручно вмостився на шпичастому хребті крокодила Кирила.
— Вйо! — голосно крикнув Суперагент і підострожив крокодила.
На щастя, сніг перестав падати, і серед білого безмежжя чітко вирізнялися частини Зореславиного вбрання, що їх вона скидала з себе, аби подати знак коханому.
Крокодил із Грицем почали стрімко спускатися з Говерли. Вітер свистів їм у вухах, і Суперагент, попри усю трагічність моменту, мимоволі заспівав пісню, яка вже давно стала народною:
Шлях до криївки бандитів, котрі викрали Зореславу з немовлям, був тяжкий і небезпечний. Гриць з відважним Кирилом долав стрімкі гірські потоки, видирався на непрохідні скелі й перестрибував через бездонні провалля. Але друзі не спинялися ні на хвилину.
— Головне — чимшвидше дістатися до кубла викрадачів, поки вони не встигли заподіяти лиха, — раз у раз промовляв до Кирила Суперагент.
розділ п'ятий
у якому друзі проникають у лігвисько ворога й осягають усю глибину морального падіння злочинців
Уже надвечір Гриць із крокодилом опинилися біля височезного кам’яного муру, що оточував старий замок.
Присвічуючи собі ліхтариком, Мамай прочитав вивіску на стіні:
Виправний притулок для карних злочинців похилого віку ім. Рабіндраната Тагора
“То он воно що! — зблиснуло у мозкові Гриця й крокодила водночас. — Виходить, бабуся-ніндзя, загіпнотизована Суперагентом, повернулася на хибну злочинну стежку!”
Гриць поторсав клямку воріт. Сталеві засуви навіть не зрушили з місця.