Шифром Яким Якович володiв не гiрше вiд самого суперагента, тож невдовзi йому вдалося прочитати:
Суперагент Z-003!
Якщо дiстанеш клей, чекай пiдвищення в посадi.
Дiй обережно.
Твiй шеф.
"Хо-хо! — посмiхнувся подумки лейтенант. — Так уже й дiстав! Зачекай трошки, i сам зловишся разом з клеєм!" Вiн скатав папiрець у кульку, засунув його в горобине черевце i пiдкинув пташину вгору.
Роздiл восьмий ДОКАЗIВ НЕМА…
Христофор iз Васьком, шукаючи Бевзя, оббiгали все мiстечко, але той як у воду впав.
— А ти певен, що клей i справдi небезпечний? — засумнiвався Васько, коли хлопцi повернулися до нього додому, вирiшивши почекати, коли Бевзь i його дружочки зберуться на шкiльному майданчику.
— Питаєш! — хмикнув Христофор. — Адже Бевзь зовсiм не вмiє ним користуватися! Вiн, якщо сам не постраждає, то комусь шкоди наробить. Варто розлити хоч крапелиночку — i хтозна-що трапиться. Вiн не зовсiм висихає, якщо до нього не притулити якийсь iнший предмет.
— Ну й що? — Васьковi здавалося, що ця властивiсть клею не таїть нiякої небезпеки.
— А те, що коли, примiром, на клей раптом наступить хоча б собака чи курка, то вiдразу прилипне — i назавжди! Тодi хоч ногу вiдривай!
"Щось не дуже вiриться!" — подумав Васько, та вголос нiчого не сказав.
Нарештi пробило три години. У цей час Бевзева компанiя збиралася на майданчику, i хлопцi поспiшили до школи.
Ще здалеку вони побачили, що прийшли вчасно. На гiмнастичнiй колодi, вкопанiй у землю, сидiли двоє здорованiв, недбало смоктали цигарки й про щось балакали. Бевзя поки що не було.
— Давай заховаємося в кущах i почекаємо Бевзя, — запропонував Христофор, i вони з Васьком тихцем пролiзли в чагарник, що рiс метрiв за п'ять вiд колоди, за спинами здорованiв.
— Слухай! — раптом прошепотiв Христофоровi на вухо Васько. — Вони, здається, про Бевзя балакають.
Хлопцi затамували подих, нашорошили вуха — i недаремно, бо почули ось що.
— I де це Бевзь валандається! — невдоволено мовив один.
— Його за смертю посилати! — кинув другий.
— А здорово ми його тодi пiддурили!
— Еге ж, краще не вигадаєш!
— Пам'ятаєш, як ми йому коробку з-пiд приймача пiдкинули? Го-го-го!
— Ги-ги-ги! Авжеж, пам'ятаю!
— А вона ж… Го-го-го!
— Порожнiсiнька! Ги-ги-ги! Здоровила схопилися за животи, ледь не падаючи з колоди.
— Це все я придумав, — похвалився один.
— А я деталi дiстав, — додав другий.
— Одне слово, ми — розумнички! — Вони обнялися i знову зареготали.
Iз подальших балачок Бевзевих дружкiв хлопчаки зрозумiли, чому Сем так змiнився. Виявляється, його знайомi зловили Бевзя в пастку.
Якось увечерi вони сидiли на майданчику. Коло них на колодi стояв транзисторний приймачцi наживка". Насправдi ж це був бракований корпус вiд приймача, набитий усякими радiодеталями, що давно вийшли з ладу. Задум у здорованiв був простий: хтось iз хлопчакiв попросить покрутити приймача, той розсиплеться — адже корпус був поламаний! — i вони здеруть з "винуватця" грошi за "попсовану" рiч.
I треба ж такому статися, що на цю "наживку" клюнув Сем!
— Можна покрутити? — нерiшуче запитав вiн, пiдходячи.
— Та чого там, крути, пацан, не жалко! — Вони переморгнулися.
Сем обережно торкнув приймача — i злякано вiдскочив! Той пiсля першого ж дотику розвалився навпiл, i з нього посипались деталi.
— Ага! — загорлав один.
— Ого! — загорлав другий.
— Зламав! — загорлали обоє. — Тепер плати четвертак, бо iнакше!.. — I два кулаки промовисто замелькали перед Семовим носом.
— Де ж я стiльку дiстану? — жахнувся Сем.
— У дружочкiв своїх! — реготнув один.
— У колег меншеньких, — реготнув другий.
I хоч як Семовi не хотiлося обдирати малечу, iншого виходу вiн не бачив: мама категорично вiдмовила йому. Отак вiн поступово, наклавши на хлопчакiв уже вiдому вам данину, спершу iз Семена перетворився на Сема, а невдовзi став Бевзем.
Щоправда, в глибинi душi вiн дав собi слово: тiльки-но виплатить борг, вiдразу вiдмiнить данину. Та лишалося ще дванадцять карбованцiв…
— Ну й ну! — Васько та Христофор переглянулися. — Треба йому розказати всю правду! — вирiшили вони.
Аж тут з'явився i сам Бевзь.
Христофор i Васько вилiзли iз своєї схованки i пiдiйшли ближче до компанiї.
— Семе! Можна тебе на хвилинку? — тихо покликав Христофор.
— Чого вам, шмаркачi? Грошики принесли? Давайте!
— Нема в нас грошей, — виступив наперед Васько. — Ще не дiстали.
— Чого ж тодi приперлися? — пiдвiвся з колоди Бевзь. — Шпигуєте за мною, хочете директоровi настукати? А от я вас! — I вiн зробив крок до хлопцiв.