Z-003, який за своє шпигунське життя викрав три тисячi сто п'ятдесят сiм секретних документiв, поцупив у агентiв-конкурентiв сiмсот тридцять одну таємницю, засадив до в'язницi сто сiмдесят вiсiм безневинних людей, котрi дозволили собi помрiяти без дозволу верховної влади, й власноручно влаштував дев'яносто дев'ять державних переворотiв у далеких пiвденних країнах, зараз повертався додому пiсля здiйснення ювiлейного, сотого перевороту i радiсно очiкував на пiдвищення.
Ви, любi читачi, напевне, дивуєтесь: а яким чином цей суперагент опинився в нашому райцентрi? Що ж, послухайте!
Колись давним-давно, ще до революцiї, у мiстечку мешкав дiд агента -- помiщик i ледар. Вiн тiльки те й робив, що спав, їв та обдирав бiднякiв. Тож коли вибухнула революцiя, вiн вiдразу второпав: йому не простять його здирства. Не встигнувши навiть скласти валiзу, дiдуган чкурнув за кордон. А там, аби якось прохарчуватися -- працювати ж вiн не вмiв! -- i подався в шпигуни, тим самим започаткувавши родинну професiю. Коли ж помирав, то розказав онуковi, що, тiкаючи, закопав у саду свого маєтку скарб: золотi прикраси, дiаманти й чимало iнших коштовностей.
Вiдтодi Z-003 марив ними раз на тиждень, коли було дозволено. Тепер, коли в нього випало кiлька вiльних днiв пiсля останньої операцiї, вiн вирiшив, гарненько замаскувавшись, зазирнути до нашого райцентру та розшукати дiдiв скарб.
Вiн прикинувся туристом, що хоче познайомитися з нашою країною, й опинився в готелi Христофорового мiстечка. А щоб не марнувати час, суперагент за своєю шпигунською звичкою перш за все послав свого електронного горобця стежити за мiсцевими хлопчаками: раптом узнає щось цiкаве!
То був один з його улюблених i перевiрених методiв шпигунства: хто ще, окрiм хлопцiв, хоч де б вони мешкали, знає всi найпотаємнiшi таємницi, а то й навiть бiльше?!
Горобець, зрозумiло, стежив не за всiма хлопцями пiдряд. Вiн вибирав тих, котрi ховалися подалi вiд дорослих i про щось таємниче шепотiлись. Саме тому вiн почав нишпорити по околицях -- i натрапив на Христофора й Васька!
Пiдслухавши й записавши на мiкромагнiтофон усi їхнi розмови про клей, горобець примчав до хазяїна. А той, коли прослухав запис, аж затанцював" по номеру: от так щастя, от так радiсть! Хiба мiг вiн сподiватись на таку дорогоцiнну знахiдку у маленькому райцентрi! Та вiн i не уявляв собi ранiше, що такий суперклей може iснувати!
Зрозумiло, вiн вирiшив поки що вiдкласти пошуки скарбу й зайнятися дорогоцiнним клеєм. Невимовне щастя розпирало груди агента. Вiн вiдразу ж послав до шефа електронного горобця-зв'язкiвця з термiновим донесенням про племiнничкiв. Насправдi ж там було зашифровано ось що:
Пане шеф!
Я трохи затримуюсь, бо натрапив на неймовiрне вiдкриття. До вечора його вкраду i привезу вам.
Вишлiть грошей та жуйки.
Суперагент Z-003.
Пiсля цього агент лiг на нерозстелене лiжко, щоб набратися сил перед тим, як вирушити на розшуки клею. Нараз погляд його впав на вiдривний календар, що висiв коло дверей, -- i Z-003 радо зойкнув: сьогоднi минув рiвно тиждень вiдтодi, коли вiн мрiяв востаннє. Отже, вiн може знову помрiяти!
Агент iз насолодою заплющив очi, уперся пiдошвами босих нiг у спинку лiжка -- i загойдався на м'якеньких крильцятах мрiй...
Спершу вiн помрiяв про те, як можна використати клей. Зрозумiло, нiяких труб, ключок та будинкiв вiн клеїти не збирався. А от склеїти iз багатьох-багатьох бомб одну здоровенну-прездоровенну, а тодi я-ак шарахнути! Ух! Тiльки б курява та попiл вiд усiх непокiрних на свiтi! Кр-расота!
А скiльки прекапосних диверсiй у тих країнах можна вчинити -- аж дух забиває! Заливай собi клей, примiром, у верстати, машини, всiляку iншу технiку -- от вам i тю-тю! Ррраз -- i заводи стоять, транспорт не ходить, харчова промисловiсть гине -- а з ними й людоньки мруть та мруть собi! Ух!
А ще можна наробити клееметiв -- i вперед, на вiйну! Солдатики до землi прилипають, вiдiрватися не можуть, танки клякнуть, лiтаки в повiтря не злiтають! У-у-ух!
А ще можна!..
Та годi переказувати всi отi бридкi й страхiтливi картини, якi малювала розбурхана уява суперагента. Вiн так захопився мрiями, що аж схопився з лiжка та забiгав по номеру, не розплющуючи очей, вимахуючи руками й горланячи:
-- Б-бах! Бум-бб-бум! Та-ра-ррахх! Тр-рр-рах!
Вiн так розбiгався, що з розгону вдарився головою об вiдчиненi дверi ванної -- i впав на пiдлогу. Очi його враз розплющились, вiн озирнувся кругом себе, згадав, де вiн, i знову плюхнувся на лiжко -мрiяти далi.
Тепер вiн уявив себе в кабiнетi свого шефа, та вже не бiля дверей, як ранiше, а в шефовому крiслi, за його столом. А шеф -- уже тепер колишнiй! -- стояв перед ним виструнчившись i рапортував;
-- Пане генерал! Прибув за вказiвками!
Пiсля тих слiв Z-003 вийняв би iз золотої скриньки дорогу сигару, вiдрiзав би срiбним ножичком, поцяцькованим дiамантами, її кiнчик i недбало сiпнув генеральським еполетом, що мало б означати: гей ти, дурню, тобi надається честь пiднести своєму хазяїновi запальничку!..
В агента нервово затiпалися плечi, нiби вiн уже вiдчув солодку вагу еполетiв.
Бам-бам-бам! -- долинуло з вулицi.
Агент порахував удари привокзального годинника -- i встав: треба братися за дiло.
Роздiл сьомий
"ЧИ ЛЮБИТЕ ВИ ПТАШОК?"
Коли стрiлка годинника на вокзальнiй вежi показала чверть на першу, до станцiї важко пiдкотив столичний експрес. Тричi на тиждень вiн робив тут хвилинну зупинку, з нього скидали мiшки з поштою, й експрес, поволi набираючи швидкiсть, рушав собi далi.
Сьогоднi, окрiм мiшкiв, вiн привiз i пасажира, що траплялося не так уже й часто. Це був високий, стрункий, русявий юнак рокiв двадцяти п'яти з голубими очима. На юнаковi були теж голубого кольору потертi джинси, старенька ковбойка в сiру клiтинку, пiд якою вигравали тренованi м'язи, а на плечi -- темно-синя спортивна сумка.
Прибулець спритно скочив з пiднiжки, не чекаючи, поки поїзд зупиниться, помахав на прощання провiдницi, котра вiдповiла йому чарiвною усмiшкою, i, бадьоро насвистуючи, закрокував до готелю.
Вже через п'ять хвилин Яким Якович Євдокименко -- так звали юнака -- з великою насолодою хлюпався в гарячiй ваннi, змиваючи дорожну пилюку. Трохи згодом вiн перейшов пiд прохолодний душ i, млiючи пiд його лоскотливими струменями, пригадав свою останню зустрiч з Вiкентiєм Вiкторовичем Семеновим.