— Це мій вихованець, — чарівно посміхнувся він до дівчат. — Я його колись порятував від котячих пазурів, от він і полюбив мене.
— Ах, яка добра і чуйна людина! — щебетали дівчата за спиною в лейтенанта, коли він ішов до виходу з горобцем у руці. — А який симпатичний!
Цей щебет Яким Якович сором'язливо пропустив повз вуха і вийшов на площу. Зайшовши за велику чавунну тумбу для афіш, він натис горобцеві на дзьоба. Пташине черевце розкрилось, і лейтенант видобув з нього солідну пачку грошей, пакет жувальної гумки й папірець. Гроші й гумку він засунув назад, а папірець почав старанно вивчати. Це було послання шефа суперагентові — адже горобця, тільки-но Яким Якович вирушив у дорогу, відразу ж випустили. Він злітав до шефа, — на кордоні його вже не затримували, — і ось повертався назад. Але перш ніж летіти до агента, він завернув до лейтенанта.
— Так, так! — кивав лейтенант, читаючи записку, в якій було ось що:
Любий мій племінничок Женя!
Якщо ти мені привезеш трошки вишневого вареннячка, я дам тобі цукерку.
Цілую в носик.
Твоя тітонька.
Шифром Яким Якович володів не гірше від самого суперагента, тож невдовзі йому вдалося прочитати:
СуперагентZ-003!
Якщо дістанеш клей, чекайпідвищення в посаді.
Дій обережно.
Твій шеф.
«Хо-хо! — посміхнувся подумки лейтенант. — Так уже й дістав! Зачекай трошки, і сам зловишся разом з клеєм!» Він скатав папірець у кульку, засунув його в горобине черевце і підкинув пташину вгору.
Розділ восьмий
ДОКАЗІВ НЕМА…
Христофор із Васьком, шукаючи Бевзя, оббігали все містечко, але той як у воду впав.
— А ти певен, що клей і справді небезпечний? — засумнівався Васько, коли хлопці повернулися до нього додому, вирішивши почекати, коли Бевзь і його дружочки зберуться на шкільному майданчику.
— Питаєш! — хмикнув Христофор. — Адже Бевзь зовсім не вміє ним користуватися! Він, якщо сам не постраждає, то комусь шкоди наробить. Варто розлити хоч крапелиночку — і хтозна-що трапиться. Він не зовсім висихає, якщо до нього не притулити якийсь інший предмет.
— Ну й що? — Васькові здавалося, що ця властивість клею не таїть ніякої небезпеки.
— А те, що коли, приміром, на клей раптом наступить хоча б собака чи курка, то відразу прилипне — і назавжди! Тоді хоч ногу відривай!
«Щось не дуже віриться!» — подумав Васько, та вголос нічого не сказав.
Нарешті пробило три години. У цей час Бевзева компанія збиралася на майданчику, і хлопці поспішили до школи.
Ще здалеку вони побачили, що прийшли вчасно. На гімнастичній колоді, вкопаній у землю, сиділи двоє здорованів, недбало смоктали цигарки й про щось балакали. Бевзя поки що не було.
— Давай заховаємося в кущах і почекаємо Бевзя, — запропонував Христофор, і вони з Васьком тихцем пролізли в чагарник, що ріс метрів за п'ять від колоди, за спинами здорованів.
— Слухай! — раптом прошепотів Христофорові на вухо Васько. — Вони, здається, про Бевзя балакають.
Хлопці затамували подих, нашорошили вуха — і недаремно, бо почули ось що.
— І де це Бевзь валандається! — невдоволено мовив один.
— Його за смертю посилати! — кинув другий.
— А здорово ми його тоді піддурили!
— Еге ж, краще не вигадаєш!
— Пам'ятаєш, як ми йому коробку з-під приймача підкинули? Го-го-го!
— Ги-ги-ги! Авжеж, пам'ятаю!
— А вона ж… Го-го-го!
— Порожнісінька! Ги-ги-ги! Здоровила схопилися за животи, ледь не падаючи з колоди.
— Це все я придумав, — похвалився один.
— А я деталі дістав, — додав другий.
— Одне слово, ми — розумнички! — Вони обнялися і знову зареготали.
Із подальших балачок Бевзевих дружків хлопчаки зрозуміли, чому Сем так змінився. Виявляється, його знайомі зловили Бевзя в пастку.
Якось увечері вони сиділи на майданчику. Коло них на колоді стояв транзисторний приймачці наживка». Насправді ж це був бракований корпус від приймача, набитий усякими радіодеталями, що давно вийшли з ладу. Задум у здорованів був простий: хтось із хлопчаків попросить покрутити приймача, той розсиплеться — адже корпус був поламаний! — і вони здеруть з «винуватця» гроші за «попсовану» річ.
І треба ж такому статися, що на цю «наживку» клюнув Сем!
— Можна покрутити? — нерішуче запитав він, підходячи.
— Та чого там, крути, пацан, не жалко! — Вони переморгнулися.