2012 (13 серпня) - Одеська міська рада стала першою з рад, котрі постановили впровадити в життя провокаційний «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, започатковуючи дуже небезпечний процес витіснення державної мови на другий план, що є демонстративним порушенням норм чинної Конституції', дія якої не може бути підмінена ніяким іншим правовим актом. Проте нині в Україні думка й воля Януковича ставиться значно вище від Конституції.
2012 (15 серпня) - Дмитро Табачник заявив, що в цьому навчальному році з 2 мільйонів 60 тисяч закуплених міністерством підручників - 1 мільйон 900 тисяч (себто понад 92 відсотки) - російською мовою.
2012 (16 серпня) - Чечетов Михайло, депутат від Парти' регіонів висловися вкрай зневажливо про національні меншини (окрім російської), назвавши їх купками людей, які чисельно не дотягують до особливого статусу для їхніх мов, хоч у ході «боротьби» за «закон» відбувалася спекуляція правами меншин. І хоч Конґрес національних громад України ці слова вже назвав цинізмом і ошуканством з боку нинішньої влади, проте не для меншин і тим паче не для гармонізаци' українського законодавства з європейським, під «диригуванням» Чечетова протягувалася провокація Ківало-ва-Колесніченка. Це робилося для того, щоб особи, котрі органічно не сприймають українську мову, українську культуру й Україну як державу, отримали правовий механізм нищення України.
2012 (21 серпня) - У пресі появилася інформація, що донецькі чиновники від освіти, спираючись на «новий статус» російської мови в області, роблять посилені зусилля, щоб, незважаючи на Закон про середню освіту, ліквідувати українські школи й українські класи в змішаних школах. Наглядним прикладом тих тенденцій називається намагання закрити єдиний 10-й клас української гімназії' «Гармонія» в Донецьку.
2012 (27 серпня) - Росія устами Посла Російської Федерації' в Україні Михайла Зурабова заявила, що по-бандитськи прийнятий мовний «закон» Ківалова-Колесніченка дає їй право ще глибше втручатися в українські справи. Вона, за словами посла, братиме максимально активну участь у практичній реалізації в Україні цього «закону».
Матеріал цієї книжки опрацьований на основі Вікіпедії, Енциклопедії' українознавства, Енциклопедичного словника Брокгауза й Єф-рона, Енциклопедії' історії' України, архівів упорядників, доступної в інтернеті праці доцента кафедри україністики Українського інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти Богдана Козярського та ряду інтернетних сайтів.
Ми свідомі, що в цій сумній хроніці безуспішних спроб знищити українську мову віддзеркалені далеко не всі випадки денаціоналізацій-ної політики щодо України всіх московських та російських правителів. Це виросло б у фундаментальну наукову працю, що зроблено іншими людьми. Зокрема в монографії' Василя Лизанчука та Миколи Рожика «Історія російщення українців», яка в 2011 році побачила світ у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Укладаючи цю хроніку, ми не «плачемо над своєю долею», як це часто насмішкувато заявляють люди невеликого розуму, а хочемо в короткій формі, спираючись на джерела, показати, що русифікація як України, так і всіх народів, уярмлених імперією, ніяк не була самочинним, природнім процесом, як це намагаються доводити апологети імперії, а цілеспрямованою державною політикою всіх російських режимів, починаючи від виокремлення російських правителів з-під залежності ханів і підпорядкування київської митрополії' Московському патріархові в 1685 році, закінчуючи нинішнім режимом Путіна.
Переважна більшість викладених тут фактів перевірена за декількома джерелами. Проте не виключено, що в окремих матеріалах, на які ми посилаємося, залишилися суто механічні помилки в датах. Проте вони не міняють загальної картини війни з українською мовою та з українською культурою тих, хто головною метою ставить підкорення інших задля розширення ареалу своєї влади.
Хроніку з коментарями уклали:
Роман Сушко та Мирослав Левицький.
Київ, серпень 2012.
Список викорстаної літератури:
Без мови немає нації. Упоряд.: Л. Голота, Є. Букет. — К.: Український пріоритет. К. 2011. — С. 112.
Білінський В. Країна Моксель, або Московія. — К: В-во ім. Олени Теліги, 2009. — 376.
Большая сетесткая энциклопедия. DVD-ROM. 2002.
Глущенко. В. А. А. Шахматов и украинская культура. Мовознавсто. Вип. 16, 2009. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Sfil/Mova/2009_16/st_0.pdf Хижняк З., Маньківський В. Історія Києво-Могилянської академії. — К: Видавничий дім «КМ Академія». 2003. — С. 186
Єфремов С. Історія українського письменства. Електронна бібліотека української літератури. КІУС. — С. 538.
Київ. Історична енциклопедія. — 3 Media. 2000.
Лизанчук В., Рожик М. Історія російщення українців. — Львів:
Львівський національний університет ім. Франка, 2011. — С. 412.
Русскій біографическій словарь, http://ru.wikipedia.org/wiki/http:// ш.wikipedia.org/wiki/Русский_биографический_словарь Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона, http://dic. academic.ru/contents.nsf/brokgauz_efron/
Encyklopedia multimeadialna PWN. Edycja 1996
Krasiński J. Polska czyli opisanie topograficzno-polityczne Polski w wieku XVI. Warszawa: W drukrani Stanisława Strąbskiego. 1852. — С. 250. http://books. google.com.ua/books?id=vT09AAAAYAAJ&printsec=frontcover&hl=uk&sour ce=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false
Інші рекомендовані видання:
Гнатів. Я. Віра батьків. Львів: Апріорі. 2012. — С. 168.
Іванишин. В., Радевич-Виницький Я. Мова і нація. Дрогобич:
Відродження. 1994. — С. 220.
Українська мова в ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. За радаркцією Л. Масенко. — К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія. — С. 400. Тихий О. Мова — народ. К.: Смолоскип. 2007. С. — 416.
Роман Сушко, Мирослав Левицький
Літературний редактор Оля Погинайко Макет і верстка Інформаційно-аналітичний відділ Народного Руху України
Підписано до друку 30.08.12. Формат 84x108/16 Папір ксероксний.
Ум. друк. арк. 7.3. Тираж 1000 прим., зам. 202, Віддруковано у видавництві друкарні МПП «ТАЛЯ» Смт. Брошнів-Осада, вул. Шкільна, 2 (03474) 46-8-98, 46-4-38
ISBN 978-966-2995-50-3
У книжці «Хроніка нищення української мови» показано на основі документів показано, що русифікація як України, так і всіх народів, уярмлених імперією, ніяк не була самочинним, природнім процесом як це намагаються доводити апологети відновлення імперії, а цілеспрямованою державною політикою всіх російських режимів, починаючи від виокремлення московських правителів з-під залежності ханів й підпорядкування київської митрополії Московському патріархові в 1685 році, закінчуючи нинішнім режимом Путіна.
ББК 63.3
