У публікаціях про Миколу Міхновського немає і точної дати закінчення ним Київського університету. Називаються різні роки, найчастіше — 1894 і 1895 рр. А у довідці, підготовленій чиновниками Київського губернського жандармського управління, датованій 1898 р., навіть зазначається, що юридичний факультет Микола Міхновський закінчив 1893 р.[36]. Мабуть, це друкарська помилка, адже жандармські чиновники, як правило, відзначалися ретельністю і точністю.
Відомо, що повний курс навчання на юридичному факультеті Київського університету тривав 8 семестрів. Таким чином, навчання в університеті (за умови, що воно проходило без перерви) мало закінчитися 1895 р. Найкраще про це могла б засвідчити копія диплома, яка зазвичай залишається в університеті. Але її виявити не вдалося. Зате у тому ж таки Державному архіві м. Києва вдалося знайти документ, підписаний деканом факультету, у якому Микола Міхновський фігурує серед групи «нинішніх студентів 8 семестру». Документ датований 26 січня 1895 р.[37]. В іншому документі стверджується, що станом на квітень 1895 р. Микола Міхновський «прослухав повний курс наук» на юридичному факультеті[38]. Ці документи дають підстави стверджувати, що Микола Міхновський закінчив юридичний факультет Київського університету 1895 р.
Нагадаємо, що кінець 80-х — початок 90-х рр. був особливим, по суті, переломним періодом у суспільному русі в Україні. Закінчувалася ціла історична епоха, відзначена домінуванням в інтелектуальному середовищі України так званого «українофільства» — позбавленого політичного змісту руху української інтелігенції, що прагнула суто культурницькими методами змінити життя селянства на краще. Дмитро Антонович у своєму огляді історії української політичної думки з цього приводу зазначив, що після Кирило-Мефодіївського братства «український рух і українська громада постійно і досить систематично розгублювала свої політичні прикмети та сходила на культурний шлях й постепенно обертала національно-політичний рух в культурну течію, або в літературний напрямок. В вісімдесятих роках цей процес було завершено»[39].
Але кінець цього процесу означав початок іншого. Саме у 80-х — на початку 90-х рр. у молодіжному середовищі розгорнувся інтенсивний пошук нових ідей і організаційних форм, покликаних вивести національний рух з глухого кута, у який його завело аполітичне українофільство. Свою альтернативу запропонували радикальні «драгомановські гуртки». Але вони виявилися неспроможними задовольнити національні запити української молоді. Говорячи сучасною науковою мовою, «драгомановці» не зуміли створити синтез національної і соціальної парадигм і акцентували увагу, головним чином, на соціальних проблемах, які пропонували вирішувати у загальноросійському революційному річищі. Це не могло захопити національно зорієнтовану українську молодь, яка продовжувала перебувати на розпутті і, шукаючи свій ідеал, поступово віддалялася від традиційного українофільства. Саме у цей переломний час з’явився у Києві молодий Микола Міхновський.
Збереглося декілька екзаменаційних відомостей різних курсів юридичного факультету, які дають змогу заглянути за лаштунки академічного життя Міхновського. Зокрема, 11 травня 1892 р. студент першого курсу Микола Міхновський здав екзамен з «історії і загальної частини системи римського права» викладачу Р. Соколовському і одержав «чотири». На 19 травня було призначено екзамен з «юридичної енциклопедії права», на який Микола не з’явився. Цей екзамен він здавав наступного дня, 20 травня, з іншою групою і одержав «добре». Екзаменували першокурсника ординарні професори Д. Піхно і О. Ейхельман[40].
З професором Дмитром Піхном, прихильником економічних теорій англійської класичної школи, теоретиком ринкової конкуренції й капіталістичної раціоналізації, а разом з тим — реакційним монархістом, редактором «Киевлянина» і запеклим противником українського руху студенту М. Міхнов-ському довелося зустрітися на екзамені з курсу «політичної економії і статистики» ще й наступного року. На цей раз успіх був скромніший: комісія у складі професорів Д. Піхна, М. Цитовича і М. Яснопольського виставила йому «трійку»[41].
36
Державний архів Російської Федерації (далі — ДАРФ). — Ф. 102. — Оп. 1898. — Спр. 604. — Арк. 7.
39
Цит. за: Гермайзе Й. Нариси історії революційного руху на Україні. Т. 1. — Українська Революційна партія (РУП). — К., 1926. — С. 42.