Зокрема, вони свідчать, що створення «Братства тарасівців» відбулося напередодні того, як у серпні 1891 р., по закінченні вступних екзаменів до університету Св. Володимира, у Києві з’явився 18-річний Микола Міхнов-ський. Літо 1891 р. як дата організації «Братства тарасівців» зустрічається в переважної більшості дослідників, що торкалися питання про діяльність цього об’єднання. Хоча, заради об’єктивності, слід зауважити: є автори, які вважають, що цю організацію було утворено 1890-го або навіть 1892 року[50].
«Братство тарасівців» відіграло важливу роль в історії українського національного руху, і бути причетним до його діяльності — велика честь. У цьому контексті виникає питання про характер участі у роботі «Братства» Миколи Міхновського. Перш за все, слід рішуче відмовитися від спроб пов’язати виникнення «Братства тарасівців» з ініціативою Міхновського. Серед засновників організації Миколи не було. В цей час він переймався вступом до Київського університету. Тому яскравий опис П. Мірчуком виступу Миколи Міхновського на Тарасовій горі з закликом утворити таємну організацію та висновок автора: «Так постала за почином Миколи Міхновського на могилі Шевченка в 1891 р. перша новітня українська націоналістична організація “Братство Тарасівців”»[51] — слід сприймати як один з міфів, на які так багаті студентські сторінки біографії Міхновського. Він грунтується на помилковому припущенні П. Мірчука, що Микола Міхновський вступив до Київського університету ще 1890 р.
Є ще одна версія цієї легенди: установчий з’їзд «Братства тарасівців» відбувся на могилі Тараса Шевченка під Каневом у 1892 р., а серед його ініціаторів був Микола Міхновський з братом Гаврилом. Одним з авторів цієї версії був Ю. Лавріненко[52].
Всі ці версії не мають ніяких підстав. Насправді членом «Братства тарасівців» Микола став 1892 р. у Києві, де він навчався на юридичному факультеті. Саме у 1892 р. член «Братства» харків’янин Віталій Боровик переїхав у пошуках роботи до Києва і привіз туди ідею створення місцевої філії підпільної організації[53]. Як свідчить у своїх споминах Л. Старицька-Черняхів-ська, В. Боровик, як і Микола Міхновський, у 1892 р. був членом студентської громади[54] і, напевне, став пропагувати в ній ідею створення київської філії «Братства тарасівців». Ця ідея знайшла відгук серед молодих киян і швидко втілилася в місцеву організацію товариства.
Київський гурток «Братства тарасівців» досить швидко став найбільшим і найвпливовішим у товаристві, а після розгрому у 1893 р. поліцією харківського центру перетворився у його керівне ядро. Переважна більшість авторів членом київської організації «Братства» називають Миколу Міхновсько-го. Але потребує конкретного підтвердження теза про керівництво (організаційне і ідейне) київськими тарасівцями з боку Міхновського.
Тезу про особливу роль М. Міхновського у київській філії тарасівців висуває не один автор. Сучасний дослідник Ю. Ткаченко, наприклад, пише що М. Міхновський брав «активну участь у формуванні київського осередку братства»[55]. Відомий діяч українського визвольного руху С. Шелухін ще у 1926 р. називав Міхновського «провідником гурту Тарасівців»[56]. Але ці, як і інші, автори не наводять конкретних фактів участі Миколи в організації київського осередку тарасівців. В дійсності у розпорядженні істориків поки що немає навіть свідчень того, коли саме у 1892 р. він став членом «Братства», як, до речі, невідома і точна дата створення київської філії товариства. За таких умов важко погодитися з думкою, наче 19-річний Микола Міхновський настільки виділявся серед трохи старших за віком київських тарасівців, що став їх безумовним лідером.
Не зовсім зрозуміло й те, як молодий студент став членом законспірованого товариства. Сам до товариства він прийти не міг. Тарасівці, за свідченням одного з фундаторів «Братства» Івана Липи, «приймали до своєї організації дуже й дуже обережно»[57]. Потрібна була надійна рекомендація, щоб першокурсник став членом таємної організації. Ми висловлюємо припущення, що до «Братства» його привів старший брат Гаврило.
50
Слабченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст. — Т. 2. — Харків, 1927. — С. 204; Лавріненко Ю. Історичне тло і попередники РУП // Сучасність. — 1978. — № 6. — С. 316.
51
Мірчук П. Микола Міхновський. Апостол української державності. — Філадельфія, 1960. — С. 15.
55
Ткаченко Ю. «Батько українських націоналістів» (Микола Міхновський) // Віче. — 1995. — № 11. — С. 128.
56
Шелухін С. Українство 80-их років ХІХ в. і мої зносини з Ів. Франком // Літературно-науковий вісник. — 1926. — Кн. 7-8. — С. 260.
57
Липа І. Братерство тарасівців (Спомини) // Літературно-науковий вісник. — 1925. — № 7-8. — С. 266.