Про Г аврила Міхновського як про члена київського гуртка тарасівців згадують ряд дослідників. При цьому вони, як правило, посилаються на публікацію С. Козуба за 1927 р. «Коцюбинський у “Братерстві Тарасівців”». У свою чергу, інформацію для своєї публікації С. Козуб отримав від відомого мовознавця Євгена Тимченка. Є. Тимченка слід вважати достатньо обізнаною людиною. Його (як, до речі, і Віталія Боровика) навіть називають керівником київських тарасівців у 1892-1896 рр.[58].
Гаврило Міхновський, перебуваючи у Києві після вступу у 1886 р. до університету, був добре поінформованим про становище у громадському житті столиці, і мимо його уваги не міг пройти факт створення організації з цілком новою, незвичною, але досить заманливою суспільно-політичною перспективою. До речі, Гаврило Міхновський був досить авторитетною в «Братстві» людиною, працював у ньому чи не найдовше, а з 1899 по 1902 р. (за свідченням Є. Тимченка) навіть очолював київську організацію тарасівців[59]. Напевне, саме Гаврило рекомендував Миколу до вступу в коло братчиків. Таке припущення, на наш погляд, заслуговує на увагу.
До «Братства тарасівців» у Києві входив також Володимир Шемет. Спочатку він вступив на природничий факультет Петербурзького університету (у якому тоді вчився його старший брат Сергій), а потім перевівся до Київського університету. Віктор Андрієвський у своєму нарисі про Миколу Міхновського пише, що Володимир Шемет і Микола Міхновський були знайомі ще з гімназичних років[60]. Якщо це справді так, то поява серед членів «Братства» В. Шемета видається зовсім не випадковою. Однак, мабуть, саме у студентські роки, що збіглися з їх співпрацею у «Братстві тарасівців», почалася глибока і щира дружба Миколи з Володимиром, яка ґрунтувалася на спільності поглядів і тривала все життя. Сергій Шемет так описує свій приїзд на канікули в батьківський дім на хуторі біля Лубен: «Знаходжу там ціле юнацьке товариство: брата-студента і його двох гостей, Гаврила та Миколу Міхновських. Найбільше молодечого запалу, вогню і радості було у цього чарівного хлопця — Миколи. Він нас всіх зачарував: і моїх старих, і всю молодь, що зліталась з околиць до нашого хутора на зов української пісні і українського слова, котрі бреніли, як відроджена надія нації. З того часу це зачарування залишилося на все життя у мене і цілої нашої родини»[61]. Характерно, що у Києві Микола Міхновський і студент Володимир Шемет (університет він закінчив пізніше, ніж Микола) деякий час знімали одне помешкання.
Членами «Братства» були також брати Олександр та Євген Черняхівські, Мусій Кононенко, Володимир Самійленко і вищезгаданий Євген Тимченко. Всі вони пізніше стали відомими громадськими діячами. Віктор Андрієв-ський у своєму нарисі про М. Міхновського серед київських тарасівців називає і відомого українського поета Миколу Вороного[62]. У «Братстві» був і принаймні один однокурсник Міхновського — Боніфатій Камінський[63]. Дослідники нараховують щонайменше 16 членів київського гуртка «Братства тарасівців»[64].
Одночасно тарасівці спілкувалися з найбільш радикальними представниками старшого покоління українських діячів, зокрема вірним прибічником Михайла Драгоманова Миколою Ковалевським[65].
З соціалістичними гуртками загальноросійського спрямування ніяких контактів тарасівцям налагодити не вдалося. «Ніби байдужі до національного питання, — писав В. Самійленко, — вони в суті були дуже нетолерантні до українського відродження.
— А все-таки зачем это? — казали вони. — Мы вас сожмем (здушимо), — казали одвертіші з-поміж них»[66]. Звичайно, така позиція російських соціалістів унеможливлювала конструктивний діалог тарасівців з ними. Але вона загострювала конкуренцію політичних груп за вплив у молодіжному середовищі, сприяла консолідації членів «Братства» і кристалізації їхніх поглядів. У кінцевому рахунку, це посилювало авторитет « Братства тарасівців» у середовищі незадоволених становищем України, соціально-політичними порядками в ній.
«Братство тарасівців» було досить розгалуженою всеукраїнською організацією, і члени київської організації підтримували тісні зв’язки з гуртками «Братства», що існували в інших містах. Таких груп було щонайменше 10-12. За оцінкою С. Наумова, загальна кількість членів « Братства тарасівців» в Україні становила близько 100 чол.[67]. Серед них були видатні діячі українського руху і української національної культури Б. Грінченко, М. Коцюбинський, В. Самійленко, І. Липа, В. Дейша (майбутня дружина М. Коцюбинського) та ін. Таким чином, ставши членом «Братства тарасівців», Микола Міхновський опинився у центрі не лише суспільно-політичного, а й культурного життя України.
58
Козуб С. Коцюбинський у «Братерстві тарасівців». — У вид.: Коцюбинський М. Твори. — Т. 7. — Листування (1886-1906) / Під ред. С. Козуба. — Харків; Київ, 1930. — С. 17.
66
Самійленко В. З українського життя в Києві в 80-х роках ХІХ ст. — У кн.: Володимир Самійленко. Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні переклади. Переспіви та переклади. Статті та спогади. — К., 1990. — С. 530.