Выбрать главу

В міру Яцуниного оповідання якесь невимовне чуття опанувало мною. При послідніх словах я схопився з місця і, не прощаючись з Яцунею, побіг просто до Тарадієнка. Вхід до господи Тарадієнків був пишно освітлений і мав празниковий вигляд. Нервово подзвонив я до дверей. Г арно вбраний у якусь ніби ліврею парубок відчинив мені двері. У прихожій з приємно усміхненим обличчям стояв Тарадієнко, але, вглядівши мене, вираз йому змінився, й крижаним голосом промовив він до мене: «А просимо! Просимо! Не ждали, але просимо... до кабінету». Тут вже я не витерпів:

«Пане добродію! Я прийшов до Вас в справі мого винаходу спірілл українофільства. Я не кажу дати мені усі 5 тисяч, але Ви розумієте, що половина належить мені. Отже, прошу без жодних скандалів дати мені мою частину, бо інакше, присягайбі, я всім доведу, що Ви самозванець». «Пане добродію! — відповів Тарадієнко, і я не пізнав його голосу. — Ви занадто хапаєтесь. Але, зважаючи на Вашу вдачу, я Вам дарую сей шантаж. Лиш прошу сейчас винестися з моєї господи. Парубче! Випровадь сього пана!» Ми глянули один на одного, ще раз глянули, потім я вийшов...

Та я не дбаю про особисті образи. Колись-то порахуємося! Я патріот, я цікавлюся загальним добром. Але я не можу второпати, і се мене дивує, чому «додаткове роз’яснєніє» до закону 1876 року не входить досі до життя і не робить міністер нових приписів циркулярних... От так завжди у Росії: все українське принижується, припиняється, тиснеться, і найкращі винаходи або ідеї наші гинуть по теках міністрів. Але на доказ моєї безсторонності мушу додати, що я справді чув і, зважаючи на міцну Тарадієнкову вдачу, тому можна пойняти віри, що Тарадієнко хоче зробити подорож по всіх українських краях, щоб, користаючись за кордоном політичною свободою, — прищеплювати австрійським та американським русинам spirillum ukrainofilicum.

Сніп. — 1912. — № 17. — 22 квітня (6 травня); № 18. — 29 квітня (12 травня); № 19. — 6 (19) травня; № 20. — 13 (26) травня.

Частина третя. Додатки

Profession de Foi молодих українців (Символ віри для молодих українців)

ЧИТАНЕ НА ТАРАСОВІ РОКОВИНИ 1893 р. УВ УНІВЕРСИТЕТСЬКОМУ МІСТІ НА УКРАЇНІ

Знаючи сучасний стан і рух української молодіжи по багатьох містах широкої Вкраїни, стежачи по змозі за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий українофільський рух, ми, молоді українці, порадившися і спогодившися поміж себе, поклали привселюдно в коротких словах висловити наші погляди і взагалі наше PROFESSION DE FOI (символ віри).

Кожна освічена людина з науки і власного досвіду знає, що людськість уся поділяється на раси, народності, нації т. ін. Знає і тямить, що через те тільки й існують сі колективні одиниці й носять таку назву, що вони мають щось своє власне, що відрізняє одну таку одиницю від другої. Так, кожна нація має свою мову, звичаї, історію, культуру і взагалі свій світогляд, одним словом, власне психічне я.

Значить, ми, яко космофіли, що любимо усіх людей і бажаємо усій людськості однаково добра і широкої волі, повинні бути націоналами, бо того вимагає від нас моральне почуття наше. Ми повинні віддати усі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гнету, в якому вона зараз перебуває, і дати задля користі людськості ще одну вільну духом одиницю.

Уважаючи на час, місце й обставини, ми повинні звернути свою увагу й на Російську державу і її народи, і, яко інтелігенти тої держави, ми конечне бажаємо усім її народам повного добра, волі й широкої освіти духу й розуму. Але ми знаємо, що держава, а надто Російська, се єсть поверховний агрегат часто-густо багатьох націй, що нічим не в’єднані проміж себе, опріч само-державія, і через се ідея панування такого абсолютизму єсть ідея мертва, нація ж єсть жива істота.

Тим-то ми змагаємось проти усякого деспотизму або опікунства, над яким би се не було народом, чи походитиме сей деспотизм або опікунство від одної особи, чи від якого уряду, чи від якої громади, чи навіть з якого-небудь дужчого народу.

Ми стоїмо за повну автономію у всіх народів, за дрібну децентралізацію, як у інших народів, так і на Україні. Таке наше бажання випливає з того, що такий лад практикою й наукою виявляється поки найморальнішим і найкращим для кожної людини.