В таких моментах яркіше всього видно політичну солідарність національних інтересів руських партій і руського правительства, що все мають спільну точку, як би там межи собою й не ворогували, а власне приналежність до одної національності. Її поодинокі інтереси зберігає кожний по-своєму, а один спільний інтерес: борба проти поневолених націй в Росії, що саме підносяться, — єдинить усіх!
Таким робом очам обсерватора представляють два ворожі табори противників: з одного боку руська нація зі своїм правительством і усіма різнород-ними партіями на чолі — намагається здавити поневолені нації і непоколебимо укріпити свою верховладу — з другого боку поневолені нації намагаються скинути руське ярмо, розірвати Росію і потворити свої независимі національні держави.
Кромі тієї основної борби межи противниками, унутрі кожного з них ведеться паралельно своя окрема борба класова, економічна, політично-партійна, релігійна і т. ін.
В борбі проти поневолених націй руське правительство і руські ліберально-опозиційні партії взаїмно доповнюються і помагають собі, уживаючи різних средств до одної і тої самої цілі.
В тую пору, як руське правительство для здавлення поневолених націй, приміром, української, послугується заборонами та репресаліями, в тую саму пору руські опозиційні партії розширюють доктрини, що або оправдують усі
репресалії, або справлюють слабо розвиту національно-політичну свідомість українців (і других націй тоже, но української спеціально) на дорогу погибелі української нації, а вельми хосенної для руської. До перших належать тії, що перечать фактові національної борби і попрікають його, що не признають права народів до окремішнього національного єствування, або тії, що виходять з фальшивої думки про можливість, а навіть конечність одинокої, всезагальної органічної мови для цілого світу. Тим лише виказують своє нерозуміння закону розвитку органічних мов та тоже і незнакомство з поняттям «органічна мова».
Подібно як тії, що, скрививши теорію Маркса, пролетаризацію мас уважають необходимою умовою для соціального раю на землі, подібно руські космополіти кажуть, що небесна благодать зійде на землю лише тоді, як не стане національностей або по крайній мірі українці обрусіють! По думці тих панів, не лише національні змагання, але навіть сам факт єствування націй — се запора і перепона для поступу!
Відси конечний висновок, що давлення націй, поневолених руським правительством, щоби звести їх до одного знаменника, — се прислуга поступові, се висококультурна діяльність!
Таким способом висказується цинічну гадку, що український народ повинен в ім’я поступу виріктися своєї мови і прийняти мову своїх поневоль-ників.
До других лжеучителів причисляються тії, що напрасно взивають поневолені нації до борби проти «общего врага», т. є. правительства, забуваючи, що головний ворог, котрого ярмо український народ хоче скинути, — се вони самі з цілою своєю нацією та правительством.
Тії пани своєю теорією про «общего врага» приманюють найбільше енергічні, но молоді і блукаючі сили із поневолених націй, особливо з української, скріпляючи тими силами свої кадри для домашньої внутрішньої борби проти свого правительства, і вибирають таким способом у поневолених націй їх борців за питомі інтереси, ослаблюють їх бойову пригожість і деморалізують цілу націю думкою, будьто її інтереси і солідарні, і тотожні з інтересами руської нації. Доказано, що тота хитра теорія ні одній нації не принесла стільки шкоди, що українській. Почавши від 60-тих років, а особливо 70-тих аж до кінця 90-тих, майже всі лучші, визначні та благородні сили українського суспільства пішли на борбу з руським правительством — не в ім’я інтересів свого народу, але в характері членів руської нації, покинувши свою рідну на самоволю царських орлів, що оконечно вкинули її у тьму невіжи та ничтож-ності.
Щоби не ходити далеко для приміру, вкажемо на таких діячів революції, як Кибальчич і Желябов, що положили свої голови за чужу справу, або Лизогуб, що віддав своє міліонне майно на революційну пропаганду в Саратовській (!) губернії. Не багато знає, що вони з походження українці і могли би свої сили і средства жертвувати в хосен рідного народу.