Невідомі документи про Миколу Міхновського / Вступна стаття, підготовка документів до друку та примітки Сергія Квіта // Українські проблеми. — 1994. — № 2. — С. 91-104.
Остудін В. Міхновський — замовчуваний діяч національного відродження // Республіканець. — 1992. — № 3. — С. 124-136.
Павелко І. Остання зустріч із Миколою Міхновським // Краківські вісті. — 1944. — 19 липня.*
Пачовський В. Військовий з’їзд: З поеми «Золоті Ворота». Присвята М. Міхновському // Назустріч. — 1937. — № 21. — 1 листопада.
Підгайний С. Микола Міхновський і САУ // Молода нація. — Київ, 2003. — № 2 (27).*
Програмові засади Братства Тарасівців // Українська суспільно-політична думка в ХХ ст. — Мюнхен, 1983. — Том 1.*
С. Р. В. Винниченко і М. Міхновський в обороні створення полку ім. Богдана Хмельницького // Вільна Україна. — 1967. — Ч. 54. — С. 24-25.
СадиленкоМ. Мої зустрічі з М. Міхновським // Гомін України. — 1953. — 21 листопада.
Самійленко В. З українського життя в Києві в 80 рр. ХІХ ст. // Нова Україна. — Прага, 1923. — Ч. 1-2.*
Сосновський М. Микола Міхновський і Дмитро Донцов — речники двох концепцій українського націоналізму // Зустрічі. — 1991. — № 2.
Спогади Совачевої про Миколу Міхновського // Молода нація. — Київ, 2003. — № 2(27).*
Старицька-Черняхівська Л. Микола Міхновський. Лірика. 94 стор., ціна 50 коп. (Рецензія) // Літературно-науковий вісник. — 1913. — Т. 58. — Кн. 4. — С. 184-188.
Стовба О. Матеріали до історії роду Міхновських // Український історик. — 1983. — № 2-4. — С. 75-82; 91-104.
Сущик С. Державник — революціонер — націоналіст (До 35-річчя з дня смерті) // Самостійна Україна. — 1959. — Ч. 5. — С. 3.
Тернопільський І. «Катехізис українця» М. Міхновського // Вісник (Нью-Йорк). — 1965. — Ч. 6. — С. 21-22.
Тимошенко О. Праця «Самостійна Україна» Миколи Міхновського і спроба аналізу зародження українського націоналізму // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць. — Дрогобич, 2008. — Випуск ХІ-ХІІ.*
Ткаченко Ю. «Батько українських націоналістів» (Микола Міхновський) // Віче. — 1995. — № 11. — С. 127-138.
Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: дитинство та юність // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 2000. — Вип. IX. — С. 36-54.
Турченко Ф. Микола Міхновський: Життя і Слово. — К.: Генеза, 2006. — 320 с.*
Турченко Ф. Микола Міхновський: Становлення світогляду // Молода нація. — Київ, 2003. — № 2 (27).*
Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: студентські роки (Фрагмент біографії) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 2001. — Вип. X. — С. 72-91.
Турченко Ф. Г. Останні роки у Києві (Фрагмент з біографії Миколи Міхновського) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 2002. — Вип. XIV — С. 45-66.
Турченко Ф. Г «Харківський проект» Миколи Міхновського // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 2003. — Вип. XV. — С. 7-34.
Федорович Р. Микола Міхновський (1873-1924) // Українське козацтво. — 1967. — Ч. 1-2. — С. 27-30.
Уривки зі спогадів артистки Г Совачевої (про М. Міхновського) // Самостійна Україна. — 1976. — Ч. 7-8. — С. 20-23.
Шемет С. Микола Міхновський (Посмертна згадка) // Хліборобська Україна. — Відень, 1924-1925. — Кн. V. — С. 3-30.
Частина перша. Микола Міхновський: Батько українського самостійництва
Станіслав Міхновський. Матеріали до біографії Миколи Міхновського
На початку XX століття з роду Міхновських вийшли головним чином три визначні особи, які лишили по собі помітний слід в історії українського визвольного процесу: Микола Міхновський (1873-1924), творець модерної української державницької ідеології; архієпископ та співоснов-ник УАПЦ Юрій Міхновський (1868-1937); а по жіночій лінії з цього роду вийшов Василь Совачов (1876-1924), племінник Миколи Міхновського, голова студентської «Молодої громади» в Києві, член партії хліборобів-демо-кратів в Києві, військовий лікар та шеф Санітарної управи Армії УНР.
Але не слід забувати, що багато інших представників цього роду по собі залишили добру згадку і чесну пам’ять.
Вже в час гетьмана Мазепи Міхновські задокументовані як правобережний священицький рід, члени якого вчаться в Київській академії. В домазе-пинських часах історію цього роду можна накреслити лише гіпотетично. Є можливість, що священицький рід Міхновських походить з дрібної української шляхти. Польські генеалоги Уруський, Борковський та Кросновський писали, що рід шляхтичів Міхновських був занотований в Ломжинському та Серадзькому повітах у Польщі та в Волинському і Київському воєводствах в Україні; що перші згадки про цей рід припадають на 1560-ті роки; що рід був приписаний до герба Tromba («Труба»); та що прізвище роду писалося у троякий спосіб — Міхновські, а також Міхнєвські та Міхньовські. Саме в Міхновських був герб із зображенням лиса з задраним хвостом на тлі червленого щита.