Генеалог Куропатніцький згадує Міхновських як упривілейований рід, але без герба. Про національність або релігію цього роду польські генеалоги не згадують.
Іншу згадку про рід Міхновських знаходимо у праці д-ра Йозефа Ролле, «Повставанє назвіск у люду малорускєґо». На основі не відомих нам архівних джерел д-р Ролле констатує, що в Перемишлянському повіті теж існував рід Міхновських, який належав до герба «Труба». Як випливає із самого заголовку праці, Ролле вважав прізвище «Міхновський» типовим українським словотвором, а шляхтичів Міхновських зараховував до українського роду. Нема сумніву, що прізвище «Міхновський» базується на патронімічному димінутиві «Міхно», тобто Михайло. Інші давні українські димінутиви, такі як Яхно і Юхно, Тихно, Махно, Дахно, Сахно та Олехно, теж послужили коренем до відповідних прізвищ.
Таким чином, ще перед Б. Хмельницьким на українських землях рід дрібних шляхтичів Міхновських був занотований на Волині, Київщині та в Перемишлянському повіті. Прізвище походить з українського словотвірного кореня і підлягало впливам полонізації, бо теж писалося як «Міхнєвські» та «Міхньовські». Як дрібні, малоземельні (або й безземельні) шляхтичі, Міхновські мусили найматися на посади різних адміністраторів на фільварках багатих панів, чим можна пояснити занотування Міхновських в Лом-жинському та Серадзькому повітах у корінній Польщі. З історії тих часів теж відомо, що сини дрібної української шляхти досить часто йшли у священство, як засіб втримати себе на вищому суспільному рівні порівняно з міщанами та селянами. Цим можна пояснити пізнішу появу священицької гілки в роді Міхновських, потомки якої втрималися до XX століття. Правдоподібно, що й нащадки правобережних шляхтичів Міхновських дожили теж до XX століття, бо в грудні 1908 р. Одеський окружний суд за борги продавав маєток дворянина Северина Михайловича Міхновського, «всякої землі 1226 десятин», яка знаходилася біля села Бранкуванівка Тираспільського повіту Херсонської губернії. До потомків правобережних Міхновських, мабуть, треба теж віднести Станіслава Стефановича Міхновського, що в 1914— 1915 рр. працював секретарем Бердичівської міської управи.
В «Реєстрі» армії Б. Хмельницького за 1649 рік знаходимо правобережного реєстрового козака Левка Міхновського, який служив у Білоцерківському полку і належав до тих сотень, що сформувалися з мешканців Білої Церкви (частина колишнього воєводства, в якім генеалоги згадують шляхтичів Міхновських). Історик В’ячеслав Липинський був схильний вбачати родовий зв’язок між перемишлянськими шляхтичами Міхновськими та згаданим реєстровиком Левком, причому, щодо перемишлянських Міхновських Липинський посилався на працю Ролле. Про існування Міхновських в Київському та Волинському воєводствах Липинський, правдоподібно, ще тоді не знав.
Півстоліття пізніше, в час гетьмана Мазепи, у 1705 р. знаходимо першу документальну згадку про священицьку гілку Міхновських в особі Матвія Міхновського, який до 1703 р. був учнем Київської академії, а від 1704 р. — учнем Московської духовної академії. Причина його переходу до Москви була така. У 1700 р. російський уряд вирішив змодернізувати свою духовну академію та семінарії, вводячи в них курс філософії та «латинські і грецькі науки». Вже від 1701 р. примусовим способом з Київської академії до Московщини почали спроваджувати кращих професорів, щоб «європеїзували» російські школи. Від 1702 р. російський уряд почав теж заохочувати здібніших студентів із старших класів Київської академії переходити у Московську духовну академію і тут кінчати свої студії в надії, що деякі з них залишаться тут викладачами в академії і по семінаріях. Про Матвія Міхнов-ського довідуємося зі звідомлення про вуличну бійку в Москві, в якій українські студенти бились проти князя М. Вяземського та його дворових кріпаків. У тій бійці між потерпілими українськими студентами згадується про Матвія Міхновського, Івана Скринського, Данила Людвиновського, Павла Храникевича, Михайла Хаврицького, Андрія Мишоту та Івана Яновського. У квітні 1705 р. про цю бійку велось судове слідство, де про згаданих студентів сказано: «іноземци польской породи, школьного двора стюденти». Так тоді росіяни формально називали тих українців, що походили з Правобережжя, окупованого Польщею. Самозрозуміло, що справдешні поляки не студіювали православного богослов’я в Києві, а тим паче у Москві. Як видно, Матвій Міхновський почав навчатися в Київській академії десь наприкінці 1690-их рр.