Інша рання згадка про Міхновських припадає на 1727 рік, в якім священик Іван Міхновський вже служив «протопопом десь в Сибірі». Документи свідчать, що спочатку він був студентом Київської академії, а богословський клас кінчав уже в Московській духовній академії, де його вчили ті ж «імпортовані» професори з Києва.
Шкільні роки протопопа Івана Міхновського припадають приблизно на той же час, що й Матвія Міхновського.
На третього з черги члена священицької гілки роду, Петра Міхновського, натрапляємо між студентами Київської академії в 1779 р., коли він ходив до найвищого (богословського) класу. На цих трьох студентах Київської академії кінчаються наші знахідки за XVIII століття, хоч їх напевно було більше.
Десь, мабуть, наприкінці 1760-их рр. Міхновські переходять на Лівобережжя і оселяються в Золотоніськім повіті на Переяславщині. Дуже правдоподібно, що Міхновські покинули Правобережжя у зв’язку з подіями під час Коліївщини. Треба думати, що з переходом Міхновських на Лівобережжя їхні сини почали теж навчатись у Переяславській колегії. У ранніх списках учнів Переяславської колегії за роки 1739-1745 Міхновських ще не бачимо, що теж свідчить про їхню відсутність на Лівобережжі в той час. Щодо пізніших років (після 1745 p.), ми не маємо даних про учнів Переяславської колегії, бо її архів зберігся лише за роки 1798-1841. Та незалежно від цеї архівної втрати, ми точно знаємо, що впродовж цілого XVIII століття Міхновські мусили кінчати повну богословську науку в Києві. Починаючи від 1738 р. Переяславська колегія не мала повного курсу навчання. В ній були класи: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика та риторика, але щоб кінчити повну науку, треба було ще пройти класи філософії та богослов’я в Київській академії. Щойно в 1799 р. в Переяславі відкрито клас філософії, а клас богослов’я — 1800 р. У 1803 р. утворено Полтавську губернію, і Переяславський колегіум було перейменовано на Полтавську семінарію, хоч ця семінарія лишалась у Переяславі аж до 1862 р. 1817 р. її переформовано на стандартний російський спосіб. До 1862 р. єпископами Переяславськими та Полтавськими були виключно українці, після 1862 р. єпископами призначалися вже виключно росіяни.
Ось деякі відомості про гілку Міхновських з родини Івана Івановича Міхновського (1820-1906) — архієпископа церкви Всіх Святих с. Турівка.
За точними підрахунками, батько ідеолога, священик Іван Іванович Міхновський, народився 1820 або 1821 р. в Золотоніськім повіті на Полтавщині. Спинимось детальніше на його особі, бо це він, за словами Д. Дорошенка, виховав свою родину «в самостійницькому дусі» і передав той дух своїм синам: Володимирові (священик), Миколі (ідеолог та правник), Гаврилові (правник), й також своїй дочці, що була заміжня за священиком Яковом Совачовим.
Одначе перед тим треба сказати кілька слів про діда Миколи. З батькового «по батькові» бачимо, що дід ідеолога теж звався Іваном. Серед усіх Міхновських, відомих у 1820-их рр., бачимо лише двох Іванів, і кожний з них може бути кандидатом на діда ідеолога. Тому треба згадати їх обох. Перша можливість: протоієрей Іван Міхновський, що 1826 р. згадується як декан околиці містечка Гельмязів Золотоніського повіту, який помер перед 1841 р. Один із синів декана, Михайло, народився 1819 р., а народження батька Івана припадає на 1820-1821 рр. Друга можливість: священик Іван Міхновський, який народився у 1793 р., а Полтавську семінарію закінчив 1817 р. (маючи 24 роки). Він походить із села Мойсенців Золотоніського повіту, де його батько служив паламарем у церкві Якима та Анни. Отже, є можливість, що прадідом ідеолога міг бути паламар. Цей паламар зумів вивчити на священиків своїх двох синів, а тому мусив мати інші засоби, окрім паламарської платні.
Вернімося знову до Миколиного батька. Полтавську семінарію він кінчав десь у 1842-1843 рр., після чого став священиком у селі Турівка, Прилуцького повіту. Тут він прослужив «близько 50-ти років», як пише його син, священик Володимир. Турівка — це історичне село, надане ще в 1716 р. гетьманом І. Скоропадським козацько-старшинському родові Маркевичів. Село переходило від батьків до синів, а в 1832 р. дісталося Миколі Андрійовичу Маркевичу (1804-1860). Його маєток становив близько 800 кріпаків та 1407 десятин землі в Турівці, плюс інші землі на Чернігівщині. Микола Маркевич — відомий український патріот, патріотизм якого зріс ще на традиції Лівобережної Гетьманщини, в політичному та культурному житті якої його предки відігравали першорядну роль, а також були споріднені та посвоячені з визначнішими родами Гетьманщини, такими як Скоропадські, Полуботки, Ли-зогуби, Ломиковські, Дунін-Борковські, Свічки, Кулябки, Гамалії тощо. Свій патріотизм М. Маркевич виявив друкованим словом. У 1831 р. він видає свої «Украинскіе мелодіи», збірку ліричних віршів української тематики. Від лірики він перейшов до науки історії і в роках 1842-1843 видав свою п’яти-томову «Исторію Малороссіи», чим поважно збагатив українську історіографію того часу.