За словами американського історика українського походження Олександра Стовби, «еволюція роду Міхновських дала свій плід: коли в 1705 році Матвій Міхновський б’ється з росіянами лише кулаками, то 200 років пізніше Микола Міхновський б’ється з тими ж росіянами холодною зброєю і чіткою ідеологією».
[1] Ці дані подані під гаслами «Міхновські» або «Міхнєвські» в «Польській енциклопедії шляхетській», друкованій у Варшаві в 1930-х рр.
[2] Dr. Rolle Anton Jozef., «Powstanie nazwisk u ludu maloruskiego», Sylwetki historyczne, Ser. VIII, Krakow, 1892, str. 363-364.
[3] «Полтавскіе Губернскіе Ведомости» за листопад 5, 1908.
[4] Памятная книжка Волынской губернии на 1915 год, стор. 353.
[5] Харлампович, К. В., «Малороссійское влияніе на великорусскую церковную жизнь», т. 1, Казань, 1914, стор. 647.
[6] Там же, стор. 668, 800.
[7] Власовський, Іван, «Нарис історії Української Православної Церкви», т 4, ч. 1, стор. 337.
[8] Коллард, Юрій, «Спогади юнацьких днів», 1897-1906. Торонто, 1972, стор. 42, 44, 146.
[9] Мандзенко, К., «Петлюра, Петлюрівці, Петлюрівство», Альманах Українського Союзу на 1979 рік, стор. 12.
[10] Памятная книжка Полтавской губернии на 1914 год, Полтава, 1914, стор. 327-328.
[11] Коллард, Юрій, цит. праця, стор. 42, 146. 12 Книжная Летопись за 1909 рік.
[12] Книжная Летопись за 1909 рік.
[13] Памятная книжка Полтавской губернии на 1914 год, стор. 337, 361.
[14] «Весь Петербург на 1912 год», стор. 600.
[15] Шторгин, Д. М., ред., Каталог видань Української Академії Наук 1918-1930, Чікаґо, 1966, стор. 194.
[16] Т. Г. Шевченко, Біографія. Акад. Наук Укр. PCP, Київ, 1964, стор. 82.
[17] Там же, стор. 80.
[18] Там же, стор. 82-83.
[19] Там же, стор. 122.
[20] Сергій Шемет, «Микола Міхновський, посмертна згадка», Хліборобська Україна, книжка п’ята, Відень, 1924-25, стор. 13.
[21] Михновский, Георгий, «Ответ на воззвание к родителям забастовавших семинаристов», газета ПЕВ за 10 грудня 1905, стор. 1399-1401.
[22] Дмитро Антонович, «Праця Олександра Русова для українського театру та музики», Львів, 1938, стор. 8.
[23] Дмитро Дорошенко, «Православна Церква в минулому й сучасному житті українського народу», Варшава, 1940, стор. 46.
[24] Дмитро Дорошенко, «Мої спомини про давнє-минуле» (1901-1914), Вінніпег, 1949, стор. 67.
[25] Петро Мірчук, «Микола Міхновський, Апостол Української Державносте», Філядельфія, 1960, стор. 17, 20.
Самостійна Україна. — 2013. — № 3, 4.
Сергій Шемет. Микола Міхновський (Посмертна згадка)
Давно це було. Тридцята, а може, й більше, весна приходила і минала. З дивовижною виразністю згадується цей травневий ранок, повний сонця, світла, тепла і пахощів. Ніби в цю хвилину відчуваєш ніжний яблуневого цвіту і бузку і бачиш, що ніде на світі немає такої чарівної весни, не пахнуть так сильно квіти, як у нас на Україні. Студентом ще приїхав я одного разу на вакації на батьківський хутір, на Полтавщині. Знаходжу там ціле юнацьке товариство: брата студента і його двох гостей, Гаврила та Миколу Міхновських. Найбільше молодечого запалу, вогню і радості було у цього чарівного хлопця — Миколи! Замерзший після петербурзьких холодів і студій над технікою і математикою, я відогрівав себе в палких проміннях українського сонця, повними грудьми вбирав в себе і ці пахощі полтавської весни, і цю радість життя, і цю дивну, ніжну мрію свіжопробудже-ного українського патріотизму, яку розпалював у всіх нас цей милий, чарівний юнак. Він всіх нас зачарував: і моїх старих, і всю молодь, що зліталась з околиць до нашого хутора на зов української пісні і українського слова, котрі бреніли, як відроджена надія нації. З того часу це зачарування залишилося на все життя у мене і цілої нашої родини.
Він був сином священика на Прилуччині. Виріс, як і ми, на селі, але відчував і любив село і селян якось інакше, ніж ми — так, як ми з свого становища дідичів не могли села відчувати, бо не могли так наблизитись до його внутрішнього, інтимного життя. Він був тим, що допоміг мені, моїм близьким і товаришам пізнати «красу і силу» селянської України, відчути нашу національну гордість і усвідомити бажання України національно могутньої, незалежної.