Коли Миколі Міхновському виповнилося 9 років, батьки вирішили віддати його до Прилуцької чоловічої гімназії.
В останній чверті ХІХ ст. мережа гімназій в Україні розширилася і гімназична освіта стала доступнішою, ніж раніше. Дедалі частіше гімназії відкривалися в повітових центрах. Першою в повітовій Полтавщині була лубенська гімназія, другою — прилуцька. Чоловіча гімназія у Прилуках була лише за декілька десятків кілометрів від Турівки. Цей середній навчальний заклад (спочатку як прогімназія, тобто гімназія з неповним курсом навчання) був відкритий 1874 р. з ініціативи місцевих поміщиків-інтелігентів, у т. ч. М. А. Маркевича, М. М. Маркевича, І. М. Скоропадського, В. П. Тарнавського, Г П. Галагана. У січні 1882 р. шестикласна прогімназія була перетворена в повну 8-класну гімназію. Почесним попечителем гімназії був Г. П. Галаган — ініціатор створення у Києві Колегії Павла Г алагана, відомий меценат[24]. Саме у серпні 1882 р. Микола Міхновський після співбесіди був прийнятий у підготовчий клас Прилуцької чоловічої гімназії.
Тодішні гімназії були середніми загальноосвітніми навчальними закладами, де мали право навчатися представники усіх станів суспільства: дворянства, духовенства, купецтва, міщанства і селянства. При відкритті прилуцької гімназії повітове Земське зібрання уповноважило гласного М. М. Маркевича клопотати про надання переважного права вступу у новий навчальний заклад «обивателів міста і Прилуцького повіту, а також дітей чиновників, що служили у місті і повіті»[25]. Такою і стала Прилуцька чоловіча гімназія, в перший клас якої Микола Міхновський був зарахований після закінчення підготовчого класу влітку 1883 р.
Суперечливе враження на Миколу справили гімназичні порядки. Навчально-виховний процес в гімназії ґрунтувався на інших, багато у чому відмінних від домашніх, засадах. Якщо дома Міхновський одержував основи національного (при всій його стихійності, безсистемності і непослідовності) виховання, то гімназія була покликана формувати засади лояльності імперії. Навчання Миколи припало на роки царювання Олександра III, коли внутрішню політику держави, зокрема в освітній сфері, визначав відомий реакціонер, обер-прокурор Синоду Побєдоносцев. Під пильним наглядом властей в навчальних закладах, у тому числі й прилуцькій гімназії, культивувався великоруський патріотизм, девізом якого були «самодєржавіє, православіє і народность». У підручниках на всі лади вихвалялася імперська політика Росії в Україні. Навчально-виховний процес у гімназії, як про це зазначалося у звіті про її роботу, був спрямований на «воспитание подрастающего поколения в горячей любви и преданности Царю и Отечеству, в славе которого оно должно видеть свою славу и бедствия которого оно должно принимать к сердцу так же близко, как и несчастье своих близких и свои личные бедствия. Этой цели воспитания способствовало изучение родной словесности и особенно преподавание отечественной истории, при обучении которой выдвигаются надлежащим образом те великие исторические события, в которых с особенною силою проявилось высокое патриотическое чувство русского народа, и те великие исторические деятели, которые своими трудами или своей жизнью способствовали развитию величия и могущества нашей родины»[26].
80-ті роки ХІХ ст. — гімназичний період життя Миколи Міхновського — були роками, коли свого апогею досягла в Україні русифікаторська політика царизму, коли після заборон 1876 р. була здійснена спроба остаточно знищити українське друковане слово, покласти кінець українській національній культурі.
У навчальних закладах України, у тому числі і гімназіях, цей урядовий курс проводився особливо ретельно. Заняття вимагалося проводити виключно російською мовою. Щодо української мови, то до неї ставилися у відповідності з валуєвською формулою: «Не было, нет и быть не может». Це ставило у нерівноправне, нерідко принизливе становище тих гімназистів, які звикли до української мови. До таких, напевне, належав і Микола Міхновський.
Роки навчання бігли швидко. Збереглася його характеристика, коли він був у останньому, восьмому класі гімназії. В ній є такі записи: «В посещении уроков был очень исправен, уроки готовил довольно старательно, письменные работы исполнял с достаточным усердием, к преподаваемому в классе слушает довольно внимательно, всеми предметами занимался с одинаковым интересом»[27].
24
Сенаторский И. Историческая записка об открытии Прилуцкой Мужской Гимназии (1874-1884). — Прилуки, 1913. — С. 10-11.
26
Отчет о состоянии Прилуцкой гимназии за 1912-1913 учебный год. Составил секретарь Педагогического совета И. Якимовский. — Прилуки, 1914. — С. 17-18.