Я намагалася вдавати спокій, знаючи, що він пильно спостерігає за мною, поки я слухаю. Завдання було б легшим, якби я не знала, що все почуте — правда.
— Карлайл був єдиним сином англіканського пастора. Мати померла, народжуючи його. Батько був фанатиком. Коли протестанти захопили владу, він почав завзято переслідувати католиків і представників інших релігій. Також він щиро вірив у реальність злих сил. Був ініціатором полювань на відьом, вовкулак… вурдалаків.
Почувши останнє слово, я завмерла. Впевнена, він помітив, та не зупиняючись говорив далі.
— Вони спалили багато невинних людей: справжніх створінь, яких він прагнув знищити, не так легко спіймати.
Коли пастор постарів, він поклав обов’язок проводити рейди на свого покірного сина. Спочатку Карлайл розчарував батька — він не поспішав з обвинуваченнями, не вмів бачити демонів там, де їх не існувало. Та він виявився наполегливішим і розумнішим за батька. Викрив клан справжніх вампірів, що мешкали у каналізаційних трубах, а вночі виходили на полювання. В часи, коли чудовиська не вважалися міфами чи легендами, багато з наших жили так.
Люди взялися за вила та смолоскипи, як же інакше, — цього разу короткий сміх пролунав зловісно, — і влаштували засідку там, де Карлайл бачив, як діти ночі зникали під землею. Нарешті один вампір вигулькнув на поверхню.
Едвард говорив дуже тихо; я напружилася, щоб не поґавити ні слова.
— Він, швидше за все, був дуже старим і слабким від голоду. Карлайл почув, як він попередив своїх латиною, відчувши запах юрби. Вурдалак побіг вулицями; Карлайл — прудкий двадцяти-трьохрічний юнак — першим помчав за ним. Створіння могло б легко втекти від переслідувачів, та Карлайл вважає, що було занадто голодним, тому розвернулося і напало на людей. Першим накинулося на Карлайла, але скоро підбігла решта, і вампіру довелося захищатися. Він прикінчив двох чоловіків і зник, прихопивши третього, а Карлайла залишив стікати кров’ю надворі…
Едвард замовк. Я відчула, що він редагує інформацію, щось приховує від мене.
— Карлайл знав, що зробить його батько. Тіла спалять — все, заражене чудовиськом, має бути знищене. Карлайл діяв інстинктивно, щоб урятувати собі життя. Поки натовп переслідував чудовисько та його жертву, він відповз подалі від дороги. Заховався у льосі, на три дні зарився у напівзогнилу картоплю. Це диво, що він зміг пролежати там тихо й не видати себе… За три дні перетворення закінчилося, він зрозумів, чим став.
Не знаю, що було написано на моєму обличчі, та Едвард раптом замовк.
— Як почуваєшся? — запитав він.
— Нормально, — запевнила я. Хоча я нерішуче прикусила губу, він, напевно, зауважив, як в очах спалахнула цікавість.
Він посміхнувся.
— Я гадаю, у тебе є ще кілька запитань до мене.
— Кілька. Посмішка розтягнулася над бездоганними зубами. Едвард рушив назад по коридору, тягнучи мене за собою.
— Тоді ходімо, — підбадьорив він. — Я покажу тобі.
Розділ 16
Карлайл
Він повів мене назад до кімнати, яку вже раніше ідентифікував як «кабінет Карлайла». На мить завмер перед дверима.
— Заходьте, — запросив Карлайлів голос.
Едвард відчинив двері до кімнати з високою стелею та великими вікнами, що гляділи на північ. Стіни теж були обшиті деревом, тільки темнішим, — всюди, де їх не затуляли книжкові полиці, що вежами підносилися ледве не до стелі. Я ніколи не бачила більше книжок, хіба що у бібліотеці.
Карлайл сидів у шкіряному кріслі за величезним письмовим столом червоного дерева. Він саме розташував закладку поміж сторінками товстезного тому, який тримав у руках. Приблизно так я завжди уявляла кабінет декана коледжу — от тільки Карлайл на вигляд занадто молодий, як на господаря такого кабінету.
— Чим можу прислужитися? — приязно поцікавився він, підводячись.
— Я хотів показати Беллі частину нашої історії, — сказав Едвард. — Тобто, власне, твоєї.
— Ми не хотіли вам заважати, — вибачилась я.
— Ви мені не заважаєте. Звідки ти збираєшся почати?
— З «Візниці», — відповів Едвард, ніжно кладучи руку мені на плече і розвертаючи обличчям до дверей, у які ми щойно увійшли. Щоразу, коли він торкався мене, навіть випадково, прискорене серцебиття чути було за кілометр. Присутність Карлайла тільки посилила зніяковіння.
Стіна, на яку ми наразі дивилися, відрізнялася від решти. Замість книжкових полиць її прикрашало безліч картин у рамах різного розміру; одні з них вабили око яскравими кольорами, інші були чорно-білі. Я спробувала відшукати певну логіку, мотив, що об’єднував би колекцію, та побіжний огляд не виявив нічого.