— Що це? — відкрито вигукнув Лоран, не втримавши здивування. Ні Джеймс, ні Едвард не змінили агресивних поз. Джеймс зробив невеликий обманний випад у бік Едварда, той ухилився у відповідь.
— Вона з нами, — різка Карлайлова відсіч спрямована була на Джеймса. Схоже, Лоран не так чітко, як Джеймс, відчув мій запах, та наразі на його обличчі прокльовувалося розуміння.
— Ви привели закуску? — запитав він, недовірливо витріщаючись та мимоволі роблячи крок уперед.
Едвард заричав лютіше, агресивніше, губи високо піднялися над сяючими оголеними зубами. Лоран відступив.
— Я сказав, вона з нами, — твердо виправив Карлайл.
— Вона ж людина, — запротестував Лоран. У голосі не було ворожості, лише здивування.
— Так, — складно було не помітити Еммета, що стоїть біля Карлайла, не зводячи очей із Джеймса. Той повільно випростався, втім, ні на мить не перестаючи поїдати мене поглядом, ніздрі досі були розширені. Едвард завмер переді мною, напружений як лев.
Коли Лоран заговорив, його тон виявився заспокійливим — він намагався розрядити несподівано ворожу атмосферу.
— Гадаю, нам треба багато дізнатися одне про одного.
— Справді, — стримано відповів Карлайл.
— Ми б хотіли прийняти ваше запрошення, — його очі блимнули на мене, потім назад на Карлайла. — Звичайно, ми не скривдимо людської дівчини. Як я сказав, ми не полюватимемо на вашій території.
Джеймс недовірливо й розлючено зиркнув на Лорана, обмінявся швидким поглядом з Вікторією, чиї очі досі нетерпляче перебігали від обличчя до обличчя.
Перш ніж заговорити, Карлайл якусь мить вивчав щирий вираз Лорана.
— Ми проведемо вас. Джаспере, Розаліє, Есме? — покликав він. Каллени зібралися докупи, затулили мене, ставши поруч. За мить Аліса опинилася біля мене, Еммет повільно задкував до нас, не зводячи очей із Джеймса.
— Ходімо, Белло, — тихо й безрадісно пролунав Едвардів голос.
Під час розмови я стояла нерухомо, заціпенівши від жаху. Едвардові довелося схопити мене за лікоть і різко потягнути, щоб вивести з трансу. Аліса й Еммет трималися поблизу, затуляючи мене. Я перечіплюючись пленталася поруч з Едвардом, прибита жахом. Не чула, чи інші теж залишили поле. Ми рухалися з людською швидкістю в напрямку лісу; Едвардове нетерпіння відчувалося майже фізично.
Щойно ми заховалися за деревами, Едвард, не зупиняючись, закинув мене на спину. Я вчепилась якнайміцніше, він побіг, Аліса й Еммет вчинили аналогічно. Я не підводила голови, та розширені від переляку очі відмовлялись заплющуватися. Ми привидами мчали крізь темний ліс. На пожвавлення, що раніше завжди переповнювало Едварда під час бігу, не було й натяку, натомість з’явилася лють, що підганяла його й змушувала рухатися чимшвидше. Навіть зі мною за плечима Едвард залишив родичів далеко позаду.
Ми дісталися джипа неймовірно швидко, Едвард, майже не сповільнюючись, закинув мене на заднє сидіння.
— Пристебни Беллу, — наказав Еммету, коли той прослизнув усередину.
Аліса впала на переднє сидіння, Едвард заводив двигун. Той із ревом прокинувся до життя, ми розвернулися на звивистій дорозі.
Едвард прогарчав щось зашвидко для мого розуміння, щось дуже схоже на лайку.
Цього разу трясло ще гірше, темрява довкола додавала подорожі моторошності. Еммет і Аліса вдивлялись у вікна.
Ми вилетіли на шосе, швидкість зросла, та я хоч могла тепер краще бачити, куди ми їдемо. Ми прямували на південь, подалі від Форкса.
— Куди ми їдемо? — запитала я. Ніхто не відповів. Ніхто навіть не глянув на мене.
— Чорт забирай, Едварде! Куди ти мене везеш?
— Ми повинні вивезти тебе звідси… забрати далеко… негайно.
Він не обернувся, очі прикипіли до дороги. Спідометр показував 105 миль на годину.
— Повертай назад! Ти мав відвезти мене додому! — заволала я і заходилася люто відстібати ідіотські ремені.
— Еммете, — похмуро сказав Едвард. Сталева Емметова хватка скувала мої руки.
— Ні! Едварде! Ти не можеш так вчинити!
— Я повинен, Белло, тому, будь ласка, посидь тихо.
— Нізащо! Ти маєш відвезти мене назад, інакше Чарлі зателефонує до ФБР! По твою родину прийдуть — по Карлайла, по Есме! Їм доведеться поїхати з міста, постійно переховуватися!
— Белло, заспокойся, — холодно сказав Едвард. — Ми знаємо, що це таке.
— Тільки не через мене, ні, ти цього не зробиш! Ти не зруйнуєш свого життя через мене! — оскаженіло й цілком безрезультатно борсалась я.