— Це значить, що плани мисливця змінилися. Він ухвалив рішення, що приведе його до дзеркальної зали і до темної кімнати.
— Але ми не знаємо, де містяться ті приміщення?
— Ні.
— Та ми знаємо, що його не буде в горах на північ від Вашингтону, де на нього мали б полювати. Він вислизне від наших, — невесело сказала Аліса.
— Може, нам варто подзвонити? — запитала я. Джаспер з Алісою обмінялися серйозними поглядами, досі сумніваючись.
Тут задзвонив телефон.
Аліса перетнула кімнату швидше, ніж я встигла підвести голову, щоб поглянути на нього.
Вона натиснула кнопку й піднесла трубку до вуха, але заговорила не відразу.
— Карлайл, — видихнула вона, схоже, на відміну від мене, не відчувши ні подиву, ані полегшення. — Так, — сказала вона, подивившись на мене. Довгу хвилину слухала голос у трубці. — Я щойно його бачила, — заново описала вона видіння. — Що б не змусило його сісти на літак… воно приведе його до тих приміщень, — вона зробила паузу. — Так, — нарешті сказала Аліса у телефон, потім звернулася до мене. — Белло?
Вона простягнула телефон мені. Я побігла схопити його.
— Привіт? — прошепотіла я.
— Белло! — сказав Едвард.
— О Едварде! Я так хвилювалася!
— Белло, — незадоволено зітхнув він, — я звелів тобі хвилюватися тільки про себе.
Як неймовірно добре чути його голос! Коли він говорить, я відчуваю, як чорна хмара відчаю, що висить наді мною, світлішає і відпливає.
— Де ти?
— Неподалік Ванкувера. Белло, мені дуже шкода, але ми загубили Джеймса. Здається, він підозрює про нас, він дбайливо витримує достатню дистанцію, щоб я не почув його думок. Зараз він зник — по всьому виходить, що сів на літак. Ми думаємо, він вирушить назад у Форкс, щоб почати все спочатку.
Я чула, як у мене за спиною Аліса ділилася інформацією з Джаспером, швидкі слова зливалися докупи, перетворюючись на легкий шумовий фон.
— Я знаю. Аліса побачила, що він від вас утік.
— Все одно тобі нема чого хвилюватися. Він не знайде нічого, що привело б його до тебе. Ти просто залишайся там і чекай, поки ми знову його знайдемо.
— Зі мною все буде гаразд. Есме наглядає за Чарлі?
— Так, жінка повернулася в місто. Вона ходила до будинку, але Чарлі тоді був на роботі. Не бійся, вона не наближалася до нього. Йому нічого не загрожує, Есме та Розалія не спускають з нього очей.
— Що вона робить?
— Напевно, намагається взяти слід. Вона цілу ніч ганяла по місту. Розалія прослідкувала, що вона побувала в аеропорту, на всіх дорогах навколо, в школі… вона копає, Белло, та нічого не знайде.
— Ти точно впевнений, що Чарлі в безпеці?
— Так, Есме не випустить його з поля зору, а ми скоро повернемося в місто. Якщо мисливець з’явиться десь у околицях Форкса, він не втече від нас.
— Я сумую за тобою, — прошепотіла я.
— Я знаю, Белло. Повір мені, знаю. Ти забрала з собою половинку мене.
— Тоді приходь і поверни її, — сказала я з викликом.
— Незабаром — так швидко, як тільки зможу. Потому як убезпечу тебе, — твердо сказав він.
— Я кохаю тебе, — нагадала я.
— Ти зможеш повірити, коли я скажу — незважаючи на все, що я змусив і змушую тебе пережити, — коли я скажу, що теж тебе кохаю?
— Та я, власне, вірю.
— Я скоро прийду по тебе.
— Я чекатиму.
Щойно телефон замовк, хмара відчаю почала наповзати на мене.
Я повернулася, щоб віддати телефон Алісі. Вони з Джаспером схилилися над столом, Аліса щось малювала олівцем на аркуші готельного проспекту. Я сперлася на спинку дивана, зазираючи їй через плече.
Вона малювала кімнату: довгу, прямокутну, з вужчою квадратною секцією у задній частині. Підлога викладена повздовжніми дерев’яними паркетними дошками. Стіни зверху вниз перерізують лінії, що вказують на прогалини між дзеркалами. Навколо них на рівні пояса тягнеться довга стрічка — згідно зі словами Аліси, золотистого кольору.
— Це балетна студія, — сказала я, раптом упізнавши знайомі обриси.
Обоє здивовано поглянули на мене.
— Ти знаєш цю залу? — Джасперів голос був як спокійна річка, у глибині якої мчить швидка підводна течія. Тільки я не знала, що це за течія. Аліса схилила голову над роботою, її рука літала над папірцем, навпроти задньої стіни студії вималювалися обриси аварійного виходу, у передньому правому кутку з’явився низенький столик зі стереосистемою та телевізором.
— Дуже схоже на місце, куди я ходила займатися танцями у вісім чи дев’ять років. Майже аналогічне приміщення, — я торкнулася пучкою сторінки в тому місці, де випирала квадратна секція, звужуючи задню частину кімнати. — Тут були душові кабінки — вхід у них з іншого танцхолу. Стереосистема стояла тут, — вказала я на правий куток, — вона була старіша, не було телевізора. У вестибюлі було вікно — якщо подивитися на залу крізь нього, вона мала би саме такий вигляд.