Едвардові слова спантеличили мене.
— Я не бачила там Еммета чи Джаспера.
— Їм довелося вийти з кімнати… було забагато крові.
— Але ти залишився.
— Так, я залишився.
— І Аліса, і Карлайл, — зачудовано сказала я.
— Ти знаєш, вони люблять тебе.
Спалах болісних картинок з останнього разу, коли я бачила Алісу, змусив мене все пригадати.
— Аліса переглянула касету? — схвильовано запитала я.
— Так, — тон чистої ненависті надав Едвардовому голосу нового темного звучання.
— Їй довелося жити в темряві, тому вона нічого не пам’ятає.
— Я знаю. Тепер вона все зрозуміла, — голос був спокійний, але обличчя почорніло від люті.
Я спробувала дотягнутися до нього вільною рукою, щось зупинило мене. Я поглянула вниз і побачила крапельницю, яка тягнулася від руки.
— Бр-р-р, — скривилась я.
— Що таке? — запитав він стурбовано. Я розрадила його, та недостатньо — похмурий вираз зник з очей не цілком.
— Голки, — пояснила я, відвертаючись від тої, що стирчала в руці. Зосередилася на покоробленій плитці на стелі й намагалася глибоко дихати, незважаючи на біль у ребрах.
— Боїться голок, — прошепотів він під носа, хитаючи головою. — Еге ж, вампір-садист збирається замучити її до смерті — які питання! Вона втікає, щоб з ним зустрітися. З іншого боку, крапельниця…
Я закотила очі. Приємно було дізнатися, що його реакція на мої дії принаймні не болісна. Я вирішила змінити тему.
— Чому ти тут? — запитала я.
Він витріщився на мене, в очах з’явилося спершу спантеличення, потім біль. Едвард насупився, брови зійшлися докупи.
— Ти хочеш, щоб я пішов?
— Ні! — злякано запротестувала я. — Ні, я мала на увазі, як ти пояснив свою присутність моїй матері? Я мушу ознайомитися з твоєю версією до того, як мама повернеться.
— О, — сказав він, чоло розгладилося до білого мармуру. — Я приїхав у Фенікс, щоб привести тебе до тями, переконати повернутися у Форкс, — розширені очі дивилися так чесно і щиро, що я сама майже йому повірила. — Ти погодилася зі мною зустрітися, приїхала до готелю, де зупинилися ми з Карлайлом та Алісою… Звісно, я прибув сюди під пильним батьківським наглядом, — доброчесно вставив він, — але ти перечепилася на східцях дорогою до нашого номеру і… ну, решту ти знаєш. Втім, ти не маєш пам’ятати всіх подробиць; у тебе хороша відмазка, можеш сказати, що в голові все трохи переплуталося.
На мить я замислилася над його розповіддю.
— У твоїй версії кілька розбіжностей. Наприклад, відсутність розбитих вікон.
— Не зовсім, — сказав він. — Аліса на славу повеселилася, фабрикуючи докази. Ми подбали, щоб усе мало дуже переконливий вигляд. Якщо захочеш, ти, напевно, зможеш позиватися до готелю. Тобі нема про що хвилюватися, — пообіцяв він, гладячи щоку найлегшим доторком. — Зараз твоє єдине завдання — видужувати.
Я не настільки перебувала під владою болю чи в задурманеному стані від ліків, щоб не відреагувати на доторк. Пищання монітора нерівномірно застрибало туди-сюди — тепер не лише Едвард міг чути погану поведінку мого серця.
— Буде так соромно, — промимрила я собі.
Він тихо хихотнув, в очах спалахнула допитлива іскорка.
— М-м-м, а якщо…
Він повільно схилявся; пищання шалено прискорилося ще до того, як його вуста торкнулися моїх. Коли вони зустрілися з моїми, хоча й діткнулися їх легше за пір’їнку, пищання відразу замовкло.
Він різко відхилився; стривожений вираз обличчя розслабився, тільки коли монітор повідомив, що серце знову працює.
— Схоже, мені доведеться бути з тобою навіть обачнішим, ніж зазвичай, — насупився Едвард.
— Я не закінчила тебе цілувати, — поскаржилась я. — Не змушуй мене підводитися.
Він вишкірився і нахилився, щоб ніжно притулити свої губи до моїх. Монітор оскаженів.
Раптом Едвардові губи напружилися. Він відхилився.
— Гадаю, я чую твою маму, — вишкірився він.
— Не залишай мене! — закричала я, охоплена ірраціональним відчуттям паніки. Я не можу дозволити йому піти — що як він знову зникне?
Знадобилася коротка секунда, щоб він прочитав жах у моїх очах.
— Не залишу, — урочисто пообіцяв Едвард і всміхнувся. — Я по дрімаю.
Він підвівся з твердого пластикового стільця, що стояв біля ліжка, і вмостився на оббитому бірюзовим шкірозамінником кріслі з відкидною спинкою. Максимально опустив спинку, заплющив очі й завмер нерухомо, як статуя.
— Не забувай дихати, — саркастично прошепотіла я. Він глибоко вдихнув, не розплющуючи очей.