Тим часом я почула мамине наближення. Вона з кимось розмовляла, мабуть, із медсестрою, у неї був утомлений і засмучений голос. Мені захотілося зіскочити з ліжка, побігти до неї, заспокоїти, пообіцяти, що все буде гаразд. Та я була не в тому стані, щоб стрибати й бігати, тому я чекала, згораючи від нетерпіння.
Зі скрипом відчинилися двері, вона протиснулася середину.
— Мамо! — прошепотіла я, голос переповнювали любов та полегшення.
Вона зауважила в кріслі нерухому Едвардову фігуру й навшпиньках підійшла до мене.
— Він ніколи не відходить від неї, еге ж? — пробурмотіла вона сама до себе.
— Мамо, я така рада бачити тебе!
Вона нахилилася, щоб ніжно мене обійняти, я відчула, як на щоку впало кілька теплих сльозинок.
— Белло, я так засмутилася!
— Вибач мені, мамо. Але зараз усе в нормі, все добре, — заспокоїла я її.
— Я щаслива, що нарешті бачу, як ти розплющила свої оченята, — сіла вона на краєчок ліжка.
Я раптом усвідомила, що не маю гадки, який сьогодні день.
— Як довго я була непритомна?
— Сонечко, сьогодні п’ятниця, ти довго не приходила до тями.
— П’ятниця? — отетеріла я, намагаючись пригадати, який день тижня був, коли… та я не хотіла думати про це.
— Довелося на якийсь час приспати тебе, сонечко, у тебе багато травм.
— Я знаю.
Я їх відчуваю.
— Тобі пощастило, що там був доктор Каллен. Такий приємний чоловік… хоча дуже молодий. І більше схожий на модель, ніж на лікаря…
— Ти зустрічалася з Карлайлом?
— І з Едвардовою сестрою Алісою. Чарівна дівчина.
— Так, — щиросердно погодилась я.
Вона кинула через плече погляд на Едварда, що лежав у кріслі з заплющеними очима.
— Ти не говорила мені, що у тебе є такі хороші друзі у Форксі. Я зіщулилася, потім застогнала.
— Де болить? — стурбовано запитала вона, розвертаючись. Едвардові очі блимнули на мене.
— Я в порядку, — запевнила я їх обох. — Просто треба не забувати, що мені не можна рухатися.
Едвард знову поринув у свою вдавану дрімоту.
Я скористалася з того, що мама на хвильку відвернулася, і перехопила ініціативу в розмові, щоб не дозволити їй знов заговорити про мою далеко не ідеальну поведінку.
— Де Філ? — швидко випалила я.
— У Флориді — о Белло! Ти нізащо не вгадаєш! Ми вже збиралися їхати, і тут чудова новина!
— Філ підписав контракт? — припустила я.
— Так! Як ти здогадалася? «Санс», ти можеш повірити?
— Чудово, мамо, — сказала я з усім можливим ентузіазмом, хоча мала доволі нечітке уявлення, що це за клуб.
— Джексонвіль тобі обов’язково сподобається, — затріщала вона, я втупилася у неї відсутнім поглядом. — Я трішки розхвилювалася, коли Філ заговорив про Акрон, там постійно лежить сніг і все таке, ти знаєш, як я ненавиджу холод, але тепер ми залишимося у Джексонвілі! Там завжди сонячно, а вологість клімату переноситься легко. Ми знайшли чарівний будиночок, жовтий із білими візерунками, з ґанком, зовсім як у старих фільмах, з величезним дубом, там кілька хвилин пішки до океану, у тебе буде власна ванна…
— Мамо, почекай! — перебила я. Едвардові очі були заплющені, але як на сплячого він видавався занадто напруженим. — Про що ти говориш? Я не збираюся їхати у Флориду. Мій дім у Форксі.
— Дурненька моя, тобі більше не потрібно там жити, — розсміялася вона. — Відтепер у Філа буде купа вільного часу… ми багато про це говорили. Я збираюся припинити розриватися між вами двома, ділити свій час навпіл — половину тобі, половину йому.
— Ма, — завагалась я. Хотіла б я знати, як найдипломатичніше донести до неї свою думку. — Я хочу жити у Форксі. Я освоїлася у школі, у мене з’явилися друзі, — (коли я згадала про друзів, мама зиркнула на Едварда, тому я спробувала зайти з іншого боку), — я потрібна Чарлі. Він там сам-самісінький і зовсім не вміє готувати.
— Ти хочеш залишитися у Форксі? — приголомшено запитала вона. Такого їй було не збагнути. Вона знову метнула погляд на Едварда. — Чому?
— Я сказала тобі — школа, Чарлі, ох, — знизала я плечима. Не найкраща ідея.
Її руки безпомічно заметушилися наді мною, намагаючись відшукати місце, по якому мене можна безпечно погладити. Вона зупинилася на лобі — він був незабинтований.
— Белло, сонечко, ти ненавидиш Форкс, — нагадала вона.
— Не такий він і поганий.
Вона насупилася, перебігаючи очима від мене до Едварда — цього разу дуже осмислено.
— Справа у цьому хлопцеві? — прошепотіла вона. Я розтулила рота, щоб сказати неправду, та мама пильно дивилася на моє обличчя; я знала, вона розкусить обман.