— Це не кінець, це початок, — ледь чутно не погодилась я.
— Воно того не варте, — сумно сказав він.
— Пам’ятаєш, ти колись говорив, що я не бачу себе збоку? — запитала я, підіймаючи брови. — Мушу сказати, ти страждаєш на подібну сліпоту.
— Я знаю, хто я.
Я зітхнула. Його невеселий настрій перейшов на мене. Він стиснув губи, очі дивилися просто в душу. Довгу мить Едвард роздивлявся моє обличчя.
— Отже, ти готова? — запитав він.
— М-м-м, — хапнула я ротом повітря. — Так? Він посміхнувся, повільно схилив голову, холодні губи торкнулися моєї шкіри між підборіддям і вушком.
— Просто зараз? — прошепотів він, від подиху на шию повіяло холодом. Я мимоволі затремтіла.
— Так, — прошепотіла я, не залишивши голосу шансів зламатися. Коли Едвард думає, що я блефую, то на нього очікує розчарування. Рішення ухвалене, у мене не залишилось сумнівів. Байдуже, що тіло тверде як дошка, руки стиснулися в кулаки, дихання уривчасте…
Він зловісно хихотнув, відхилився. На його обличчі не було розчарування.
— Невже ти справді повірила, що я так легко здався? — сказав він. Крізь насмішку забриніла кисла нотка.
— Дівчата завжди мріють. Брови злетіли вгору.
— Ось про що ти мрієш? Стати чудовиськом?
— Не зовсім, — сказала я. Вибраний ним тон змусив мене насупитися. Справді чудовисько. — Переважно я мрію про вічність поруч із тобою.
Едвардів вираз змінився, пом’якшав, посмутнів через ледь відчутний біль у моєму голосі.
— Белло, — його пальці легенько обвели контур моїх губ. — Я залишуся з тобою — хіба цього не досить?
Мої губи усміхнулися під його пальцями.
— Поки що досить.
Моя наполегливість змусила його насупитися. Сьогодні ніхто не збирається здаватися. Едвард видихнув — схоже було на стогін.
Я торкнулася його обличчя.
— Дивись, — сказала я. — Я кохаю тебе більше, ніж решту світу разом узяту. Хіба цього не досить?
— Досить, — усміхнувся він. — Досить навіки. І схилився, щоб притулитися холодними вустами до моєї шиї.
Подяки
Величезне спасибі моїм батькам, Стіву та Кенді, за любов і підтримку довжиною в життя, за великі книжки, які вони читали мені в дитинстві, й за те, що вони досі тримають мене за руку в моменти, коли я нервуюся;
моєму чоловікові Панчо та моїм синам Гейбу, Сету та Елі за те, що вони так часто відпускали мене до моїх уявних друзів;
моїм друзям із Будинку письменників;
Женев’єві Ганьє-Хавес за те, що вона дала мені перший шанс;
моєму агентові Джоді Рімер за втілення в дійсність найнеймовірніших мрій;
моєму редакторові Меган Тинглі за її допомогу, завдяки якій «Сутінки» стали кращими, ніж на початку;
моїм братам, Полу і Джейкобу, за пораду експертів у технічних питаннях;
моїй он-лайн родині, талановитому колективу та письменникам з fansof ealitytv.com, особливо Кімберлі «Шаззер» та Коліну «Мантенні» за підтримку, поради й натхнення.
