Суворість
1
Хто має суворі очі
І уста, затиснуті міцно, —
Помолимось єдиному Богу,
Королеві всього світа!
Він розкрив над нами небо,
Наказав володіть землею, —
Пресвятих Таїн Тайна,
Незміримості початок.
Повстаньте довкола віри,
Лицарі Вічної Жизні,
— Хто має суворі очі
І уста, затиснуті міцно!
2
Повстаньте, мов панцирна навала, —
Кожна хвиля Жизні є велика.
Невисловима — мить.
І тільки віра зостала
Для Чоловіка,
Тільки віра вища
І чеснота в будові
Вирве душу з грища
І правду — з крові.
3
Мертвота, стерво жиюче
Є все, що творить тіло,
Коли в щоденності тучі
Архангелів меч і крила
Серце людське не узріло,
Коли серце не повстало
Над буднями своїми,
Як вічності знак Хорала,
Що незглибимий.
4
Щоденний бій, мов корона
На чолі Того,
Хто є істота Закона
І зерно всього.
Щоденний бій — молитовні
Сурми для Того,
Хто держить дві чаші повні
Всесвіту всього.
5
Час людини як вовк, утікає
Він біжить безупинно, кульгавий,
А попереду — війни безкраї,
Сотворитель у славі.
Час людини жене в неспокою,
Він розсиплеться порохом сірим, —
Ось проходить ясною стопою
Новотворчий над миром!
6
Не мовте слова, не завершивши
Того могутнього, що — в нім;
Стократ блаженний — той, хто пивши
Вино життя, зоставсь німим!
Благословенні ви, мовчанки,
Що стиглі розцвітете нам;
Так по безсонних ночах ранки
Вогні засвітять долинам.
(1931)
Війна
1
Розвивайтесь, луки,
Ви, гори і долини,
Благословляють вас руки
Господа України!
В огні і терпінню —
Села, міста і ниви;
І не буде спасіння
Тому, хто зрадливий!
Бог спалить, розмече —
За несповнене слово,
О ти, гострий мече,
Веди нас наново!
2
Ми такі упиті
Тим, що Вона є знов, —
Що нам наші забиті
І наша кров?
Ми такі всі повні щастя
У сей великий час, —
Сподобись, земле, Причастя,
Сподобись, земле, — нас!
3
Чорний орел Мазепи
Покидає сонні Яси —
Покиньте барви, крепи,
Золото і всі прикраси!
Станьте кожен спокоєн
У лави, що в сяйві мітів:
Се — Українець-Воїн
Ворота помітив.
І в краю, де все клекоче,
Він побіди сіє,
Б’ючи межи очі
Тебе, Росіє!
4
Козак підхмелений, але — спокійний,
(Що йому, що кулі б’ють:
Наше життя, то ж — війни!)
Козак підхмелений, але — спокійний,
Палець на цинкель поклав,
Озирається, — чи хто не ошукав?
В його мізку часи минулі
Се — наче в огнищах путь,
А тепер се — його кулі,
Кулі так чітко б’ють.
На слова лукавства повні,
На темний, гадючий звив —
Їх клекіт промовний
І посування полків!
5
Орел золотий Побіди
Пролітає над моїм краєм, —
Що ж виплачете сильні діти?
Над голодом, неврожаєм?
Орел золотий Побіди
Приносить нам меч предобрий, —
Що ж ви станули, сильні діти,
Ви ж є хоробрі?
Орел золотий Побіди
Чуєте, клекоче:
Непереможні будьте, діти,
Сам Бог так хоче!
(1930)
Сімнадцятий
1
...Блискуча вість!
Це — Слава, празниковий гість,
Під торох мужній барабану
Веде, веде колись приспану
Юрбу розгойданих облич!
Це річ заліза — вища річ,
Це в блиску й сколиху багнетів,
В киванню мудрих кулеметів,
В перекликанню прапорів —
Непереможності порив.
2