Тоді Фред підійшов до мене і сказав: "Рік, моя мама хотіла б познайомитися з тобою, якщо ти не проти". Я був дуже радий це зробити, хоча був трохи збентежений, чому вона попросила саме мене. Він провів мене до тієї частини чудового замку, де вона жила, і це було справжнє видовище. У ньому було Бог знає скільки кімнат і кімнат, усі вони були наповнені безцінним антикваріатом і старовинними меблями: це справді була вражаюче зібрання. Фред повів мене до величезної кімнати, де сиділа його сива мати.
- Мій син розповів мені все про вас, — промовила вона найніжнішим голосом ідеальною англійською з легким французьким акцентом. - Я чула, що ви граєте на фортепіано, а також на клавесині. Це правильно?
- Це вірно. Мені дуже подобається грати на клавесині.
У цей момент вона вказала на дуже старий, але чудово збережений клавесин у кутку. Хазяйка запитала, чи хочу я зіграти для неї, і я скористався нагодою, не міг повірити, що мені так пощастило.
- Ну, давайте вип’ємо шампанського, якщо ви бажаєте, — сказала вона, і в її зморшкуватих очах спалахнуло справжнє захоплення. Вона наказала принести неймовірно рідкісні старовинні пляшки шампанського. Жінка обережно відкрила одну, наповнила дві склянки й обережно сьорбнула з своєї. Я ж випив свою одним ковтком.
- Це остання існуюча пляшка, — сказала мати Фредеріка.
- Приємно, — схвально сказав я.
Пізніше я виявив, що на аукціоні ця пляшка коштувала б понад 10 000 фунтів.
Мені б хотілося згадати, яким вино було на смак!
Я сів за клавесин і грав, і грав. Це був вишуканий інструмент. Було відкрито ще одну пляшку шампанського, і я випив кілька добрих ковтків, але сповільнився до більш ввічливих ковточків, коли запитав, чи це єдина пляшка, що залишилася від цього конкретного року, і хазяйка сказала: "Досить гарне, чи не так, містере Вейкман. ? Вона з 1896 року, і є однією з двох уцілілих пляшок у світі. Жінка майже сміялася, і ви могли б бачити, що моє полоскання горла цим безцінним ігристим вином явно її дуже потішило.
І ось я провів один із найпрекрасніших вечорів у своєму житті, пробуючи марочне шампанське, куштуючи вишукані закуски, подані дворецьким на срібному блюді, граючи на знаменитому клавесині та розмовляючи про життя та світ із цією чудовою жінкою. Я міг помітити, що в неї була нотка авантюризму, і мушу визнати, що час від часу вона виливала залишки однієї склянки цінного шампанського до наступної склянки і хихотіла.
- Мій син сказав мені, що ти любиш історію, — сказала вона.
Я сказав їй, що мене захоплює історія і я вважаю, що це важливо розуміти, оскільки саме вона формує наше сьогодення, а наше сьогодення — це те, що формує наше майбутнє, тож вони нерозривно пов’язані.
- Я хочу тобі дещо показати, — сказала вона, на мить повертаючись до свого серйозного стану.
Мати Фреда провела мене в передпокій, посередині якого стояв величезний стіл, завалений картами.
- Саме тут Наполеон планував свої битви, — пояснила вона. Це були оригінальні схеми та карти, і вони, напевно, були безцінні. Деякий час я радісно розглядав їх. Потім вона сказала: -На жаль, у нас сьогодні закінчився час, Рік, але чи не хочеш ти прийти завтра знову пограти на клавесині?
Протягом наступних кількох днів я відвідав цю чудову стареньку, ми розмовляли, потягували шампанське, а я грав на клавесині. Вона розповіла мені найдивовижніші історії, зокрема про дії її сім’ї під час Другої світової війни, які показали мій світ шоу-бізнесу в перспективі. Вона показала мені фотографію своєї сім’ї, коли була зовсім маленькою, і пошепки – пояснила, що оскільки вони були найвідомішою сім’єю в цьому районі, одного дня нацисти вишикували кількох із них і стратили, щоб змусити селян робити те, що їм сказали, оскільки більшість із них працювали на сім’ю, яка виробляла шампанське.
Після того жаху нацисти змусили селян виробляти шампанське для споживання та прибутку тільки німецької армії. Незважаючи на жорстокість, яку щойно описала мати Фредеріка, блиск повернувся в її старіючі блакитні очі, і з цим блиском у них вона нахилилася до мене й сказала з лукавою посмішкою на обличчі:
- Якщо ти колись натрапиш на пляшку нашого шампанського випуску 1942–1944 років, мабуть, краще не пити його, оскільки у тебе може трохи розладнатися шлунок. У той період деякі французькі робітники не завжди виходили з печер, де вироблялося шампанське, щоб облегшитись…
Після того чудового візиту, щоразу, коли я грав десь на концерті протягом наступних кількох років, я завжди, повертаючись за лаштунки, міг знайти дюжину пляшок найкращого старовинного шампанського з маленькою запискою від графа Фредеріка. На жаль, Фред помер молодим, і я втратив зв’язок із родиною, але якою чудовою жінкою була його мати; я ніколи не забуду її, і мені було дуже сумно, коли я дізнався, що вона померла. Я все ще чую, як вона з блиском в очах розповідає про "спеціальне" шампанське, яке вони робили для нацистів… "Кожну дрібницю, яку ми могли б зробити, Рік, кожну дрібницю".