Одного вечора я проходив по сцені мерії Ньюкасла, розмовляючи з Яном про якусь технічну проблему. - Отже, Рік, у нас тут є один варіант…
…коли стійка під мікрофон вискочила з підлоги під передньою частиною сцени і вдарила Яна по голові. Великий Ян не моргнув оком і просто продовжував говорити зі мною, ніби нічого не трапилося…
- …Або ж можна зробити ось так…
… І поки він говорив, він нахилився наліво і, здавалося б, не дивлячись, схопив Затичку за комір. Він жодного разу не глянув на нього, тому бідолашний старий Плаг просто висів, як фазан, підвішений у підвалі.
- …Це залежить від тебе, Рік, — продовжив Великий Ян. - Е-е, Рік, будь ласка, вибач мене на хвилинку, — і з цими словами він вдарив Затичку по голові вільною рукою, а потім скинув його зі сцени.
Після чого він повернувся до мене і продовжив говорити.
Коли ми зійшли зі сцени праворуч, знизу біля ями для фотографів долинув тихий голос…
- Вибач, Ян.
Інший чудовий спогад, який у мене залишився про Плага, пов’язаний з великим туром по стадіонам з Yes. Ми працювали з дуже розумною людиною на ім’я Майкл Тейт, геніальним австралійцем, який розробив одні з найкращих освітлювальних установок у світі. Йому довелося наглядати за командою, коли та снувала навколо цих арен, встановлюючи надзвичайно складні освітлювальні установки, як генерал, який стежить за своєю армією. Ми говоримо про команду з восьми десятків людей та восьмигодинну збірку – це серйозні речі. Команди працювали вісім годин, потім вісім годин відпочивали, і всі бригади мали кольорове кодування, наприклад, чорні футболки для сцени, жовті для освітлення, червоні для звуку тощо, оскільки це була така велика операція. Майкл сидів десь високо, щоб мати найкращу точку огляду, і час від часу викрикував інструкції та накази, координуючи ці величезні зусилля.
Саме зі свого місця серед богів Майкл зробив одне з моїх улюблених, на всі часи, висловлювань на один рядок.
- Стіве, ці мікрофони надто близько до гучномовців; вони заведуться . . . Пол, у нас є ще місце для барабанів? . . . Джефф, Джефф, ми можемо провести тест на цій гітарі? . . . і Затичка . . . що б ти не робив, ти робиш це неправильно.
Однією з речей, які я завжди робив і досі роблю перед початком туру, було влаштувати сумісну вечерю для групи та гастрольної команди. Під час мого туру 1984 року, коли всі закінчили репетиції, ми попрямували до "Warwick" у Мейда-Вейл, де почалася досить сильна пиятика.
Я хотів би зрозуміти зв’язок між надмірним вживанням алкоголю та неоновою вивіскою у твоїй голові з написом "ТИ ПОВИНЕН ЇСТИ КАРРІ". Це дивовижно, чи не так? Ну, ось що сталося: ми всі двадцять чи близько того людей пішли до індійського ресторану за рогом. Офіціанти дуже люб'язно зіставили всі столи разом, хоча можна було бачити, що вони були явно боялися того, що ми можемо зробити.
Підійшов офіціант і запитав, чи готові ми замовляти.
- Так, — сказав я. - Для початку, будь ласка, принесіть двісті поппадамів.
Вони принесли ці поппадами на бог знає скількох тарілках – це було схоже на Record Breakers[28] із Роєм Каслом чи щось таке, це було весело – і поставили ці купи посуду, що балансували, на стіл. Потім вони швидко втекли, щоб уникнути замовлення основної страви.
- Як ми збираємося їх розбити, хлопці? — пролунав чийсь голос.
Наступне, що я зрозумів, Ешлі став на столі, скинув штани і вдарив своїм старим приятелем по одній з куп поппадамів, які розлетілись усюди й спричинили справжній балаган.
За лічені секунди ми всі вже залишились в трусах.
Поліції все це дуже сподобалося.
- Власник ресторану хоче, щоб ви заплатили за шкоду.
- Яку шкоду?
Я вважав, що єдиною шкодою було б, якби Ешлі подряпав свого старого приятеля, але вирішив, що краще не згадувати про це поліцейському.
Життя в дорозі.
Хороші часи.
А от спробуйте потягати і належним чином підготувати до виступу цю купу тільки клавішних…
Я ЗРОБИВ ТУТ ЩОСЬ НЕПРАВИЛЬНО, ПАНОВЕ?
Композитори Східної Європи безумовно є моїми фаворитами. Великі, зокрема Прокоф’єв, завжди захоплювали мене. Це була не лише неймовірна музика цих східноєвропейських композиторів: їхні власні історії також багато чого оповідали мені. Візьміть Шопена. Після смерті йому вирізали серце за його власним бажанням через страх бути похованим заживо. Потім в урні до Польщі серце повернула його сестра і замурувала в колону костелу Святого Хреста у Варшаві. Тому кажуть, що хоча Шопен помер у Франції, його серце завжди буде в Польщі.
28
Record Breakers - британське дитяче телешоу, присвячене світовим рекордам та створене BBC. Воно транслювалося на ВВС1 з 15 грудня 1972 року по 21 грудня 2001 року. Спочатку його вів Рой Кастл разом із братами-близнюками, засновниками Книги рекордів Гіннеса Норрісом МакВіртером та Росом МакВіртером.