- Ні, ні, бачила я її добре.
- І Василь бачив?
- Василь не ночував дома, виїздив... І він не йме мені віри... Не нажну я й снопка сьогодні; нездужаю й рук підняти. Виглядатиму Василя: казав, прийде надвечір, то й доведе мене додому.
Мати пішли жати. Надвечір придивляються - не видно Ганни, - чи не додому пішла? Питають других жничок, - не бачили, щоб ішла; гукають - не озивається; до того місця, де вона була, - нема. Що за диво! Коли ж, ходячи поміж копами, й найшли... лежить вона, неначе спить, хороша й свіжа, як квітка. У головах снопок пшениці, ручки навхрест зложила... Вечір Господь дав такий ясний, тихий; лежить, як жива, у пшениці, аж колосся над нею похилилось...
Побігли до Василя: він недалечко й був - косив; стріли його: йде такий веселий до неї! Як побачив свою Галю неживу, підняв косу та черк себе! ніхто не вспів і оком змигнути... тут коло неї і впав.
Кинулись до старої Орлихи. Стріла вона мою паніматку іще на воротях, неначе ждала. Мати кажуть:
- Невістка ваша вмерла!
Стара зціпила зуби і вдарила об поли руками:
- Що ж робити! судилось! - каже.
Не заплакала, нічого, тільки біла стояла, як хустка.
Мати злякались і не знають, як про сина сказати; а тут їх і несуть...
- От, обох несуть! - кажуть мати.
Вона як крикне:
- Як обох?
- Бабусю, і Василь ваш неживий!
Як вона кинеться, як побіжить! мало з рук у людей мреця не вибила; схопила його за голову й кричить над ним... Да й страшна ж вона була! Без хустки, сиві коси тріпаються по плечах, розхристана, уся в крові; ходить, ходить коло сина і все кричить, мов Господь їй розум одібрав.
Убрали молодих, положили поруч на столі; хто пішов додому, хто остався на ніч. Дивляться - нема старої Орлихи, як у землю ввійшла! Да вже на другий день знайшли під тином неживу: синя, синя, як бузина.
Молодих укупці поховали; стару оддалік. Хата їх так і розвалилась пусткою; ніхто не купив, бо кажуть, щовечора, як місяць зійде, по тому дворищу тиняється молода Орлиха. У глуху ніч сяде проти місяця, зложить білі руки, піджидає свекрухи та й докоряє: «Ти мене, молоду, з світу звела, стара Орлихо!»