I донесеш його ти, до в'язницi,
Що в Порубi на Житньому торгу,-
Тодi, клянусь вогнем живим i вiльним,
Живий i вiльний буде твiй Iван.
Коли ж загасне свiчка - значить, так
Судила доля, i тодi умре,
Тодi умре твiй милий, бо не можу
Я вирок Праурими скасувать.
Козелiус подає Воєводi грамоту з печаткою, вiн пiдписує. Потiм бере з пiдлоги пустий лiхтар i подає його дiвчинi разом з наказом. Та мовчки бере.
Тепер iди. Бери оцей лiхтар
I цей наказ - iди, змагайся з вiтром,
Нехай тебе Праурима захистить.
Буря стрясає стiни.
Р и ц а р i
Ну й вигадав! Ну й загадав мороку -
Хай донесе. Попробує нехай
В такую бурю донести.
В о є в о д а
Мовчiть!
Це вирок Праурими.
К е з г а й л о
(виступає вперед).
Це знущання!
Знущання це безбожне. I з кого ж!
З голубки тихої, що, подивись,- прийшла
Намучена, в сльозах, в убраннi шлюбнiм,
А ти її на муку шлеш, на глум,
Щоб перший драб її схопив та скривдив
I свiчечку цю лагiдну одняв!
В о є в о д а
Мовчи, Кезгайле!
К е з г а й л о
Годi вже мовчать!
(Пiдходить ще ближче до Меланки).
Iди вiдсiль. Iди, моя голубко...
Куди своє ти горе принесла?
В звiряче лiгво, де твою журбу
Та бiле пiр'я в шмаття розiрвуть.
М е л а н к а
О, нi! О, нi, мiй рицарю, не бiйся...
Цю свiчку я - побачиш - донесу.
Чи можу я не донести її,
Коли вона життя мого Iвана!
Що кажеш ти? Чи є ж такая сила,
Щоб свiчку цю у мене загасила?
З моїм життям, з моїм життям хiба!
Кезгайло мовчки приладжує її свiчку в лiхтарi, потiм закутує її кирею.
В о є в о д а
Ось бачиш, мiй Кезгайле маловiрний,
Ця дiвчина смiливiша за тебе.
М е л а н к а
Прощай, мiй пане... дякую тобi.
Виходить. Кезгайло хапає свою кирею i бiжить до дверей.
Во є в о д а
Назад, Кезгайле!..
К е з г а й л о
(виймає меч).
З нею я пiду!
В о є в о д а
Нi кроку далi! Зупинiть його!
Рицарi виймають мечi й заступають Кезгайловi дорогу.
Чи п'яний ти, чи присягу забув?
Кезгайло вергає меч на землю.
К е з г а й л о
Так, я забув, що драб я, а не рицар...
В о є в о д а
Авжеж п'яний... Замкнiть його на вежi,
Аж поки хмiль рицарський не пройде.
Кезгайла виводять.
Тепер нехай турботи всi мовчать -
Панове, знов до кубкiв i дiвчат!
Р и ц а р i
Хай буря бушує, хай кубки дзвенять -
Цiлуймо, цiлуймо, цiлуймо дiвчат!
Завiса.
ДIЯ П'ЯТА
Недалеко вiд Магiстратського майдану на Подолi. Вузькi кривi вулицi. Лiворуч на першому планi ганок Воскресенської церкви. Темна й буряна осiння нiч.
І
Кiлька мiщан i ремiсникiв крадькома збираються купками в темрявi.
- Хто тут?
- Свої...
- Це ти, Передерiю?
- Ну й хвища, хай її!
- Ну, що ти чув?
- Це ковалi? - Вони.- Хто бачив Чопа?
- У Прiськи вiн - забрала до себе...
- Живий?
- Живий. Нехай тепер шукають...
- А Свiчка де?
- Гнобителi... Кати!
- Чи був хто в замку?
- В замок не пускають.
I замкнутi всi брами цiлий день.
I Магiстрат замкнуто... Варта скрiзь.
- Мене самого мало не схопили...
-- Балабуху схопили...
- I Шпака.
- Та доки ж нам терпiти цю наругу!
- Товаришi - нещастя... Свiчку вже
Засуджено на горло...
- Де ти чув?
- Коляндра чув.
Невже ж ми це допустим!
- Й Меланка зникла. Мабуть, i її
Проклятiї схопили душогуби.
П е р е д е р i й
Невже ж ми це, товаришi-брати,
Невже ж ми це допустим, щоб його,
Щоб кращого у нас згубили брата?
Коли скарають Свiчку, то яка ж
На нас паде неслава i ганьба!
В с i
Цього не буде! Краще всi тодi
Загинемо, а Свiчки не дамо!
К а п у с т а
I де ж воно це видано таке,
Щоб за весiлля страчувать людей...
Нащо вже був немилосердий рицар
Мартин Гаштольд... запеклая душа,
Людей карав... А щоб весiлля - нi,
З весiлля вiн нiкого не хапав...
Мелася... люба.... свiчечка ясна...
Недовго ж нам свiтила ти, жаданко...
Згасили радiсть нашу i твою...
В с i
Товаришi! На визвiл! Не дамо,
Щоб сором нашi голови укрив!
Пiдходить Чiп - голова йому зав'язана, в руках величезна дубина. За ним Прiся.
Ч i п
Кого лупить? Кажiть - кого товкти?
В с i
Чiп! Чiп прийшов!
Та тихше-бо, дурний.
Ч i п
Ну, то ходiм! Чого ж ви тут ждете?
До зброї всi! Трощiть катiв проклятих!
На визвiл Свiчки! В замок всi гуртом!
П р i с я
(чiпляється за його руку).
Василечку! Мiй любий! Схаменись!
Тебе ж шукають... в тебе ж голова
Поранена...
Ч i п
Це буде їй похмiлля!
Товаришi! За Свiччине весiлля!
В с i
За Свiччине весiлля! Хай його
Навiк запам'ятають душогуби! -
Товаришi! Дозiр! Дозiр iде!
З-за рогу виходить загiн жовнiрiв iз смолоскипами.
П е р е д е р i й
Товаришi, всi тихо по хатах,
Хай кожен цех напоготовi буде
На перший поклик линути на бiй.
В с i
(тихо).
Нiхто не спать!
Чекати гасла!
Ч i п
А гаслом буде "Свiччине весiлля".
Дозiр пiдiйшов.
О с м н и к
Гей, хто тут є! Всi зараз по хатах!
П р i с я
(вiдтягає Чопа).
Василечку, Василечку, тiкай,
Тебе ж побачать.
Ч i п
От лиха година!
Попався дiвцi в лапи.
О с м н и к
Розходись! Бо зараз всiх в хурдигу заберу.
В с i
(один одному тихо).
За Свiч-чи-не ве-сiл-ля...
О с м н и к
Розходься!
Юрба зникає в темрявi. Жовнiри проходять далi.
II
Пусто. Темно. Вiтер з завиванням проноситься по вузьких вулицях. Чути кiлька тихих далеких ударiв дзвона. З лiвого боку увiходять Ольшанський i Козелiус.
О л ь ш а н с ь к и й
Та це ж безумство! Свiчку вiдпустить,
Бунтiвника одвертого, що завтра ж
На замок цiле мiсто поведе!
То де ж вона? Її ти бачив?
К о з е л i у с
Нi.
Я стежкою коротшою побiг,
Аби тебе остерегти, мiй княже,
Вона ж пiшла десь - певно, тим шляхом
I, мабуть, тут повинна десь пройти.
О л ь ш а н с ь к и й
Вона одна?
К о з е л i ус
Одна. Дивись, якраз
Сама летить в твої голубка руки.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так. її вiзьму я... тiльки як?
Не хочу гвалтом я її здобути...
К о з е л i у с
Ти можеш так зробити, щоб вона
Сама тобi любов'ю заплатила.
Адже ж указ пiдписано - ось вiн,
I Свiчку маєш право ти скарати.
Вiзьми катiв - i як вона прийде,
Примусь її, сама щоб вибирала:
Любов - чи смерть.
О л ь ш а н с ь к и й