Крім того, одним із завдань «Баґавад-ґіти» є переконати учнів у тому, що маргінальна практика всіляких пустельників-відлюдників, з якою асоціювалася в ті часи йога, насправді не є правильною практикою йоги. Тож багато віршів «Баґавад-ґіти» присвячені саме цьому. І їх не просто багато, а забагато, як на мене, принаймні для сьогоднішнього читача, який втомлюється, щойно бачить одне й те саме стільки разів. До речі, я сам такий. Тому всі ці зайві моменти я перескакую, згідно з завданням, яке стоїть перед цим практичним посібником. З деяких наступних глав я взагалі планую точково повибирати найважливіше, бо вони теж здебільшого занадто детально розглядають несуттєві аспекти певних практик, які взагалі-то ані сама «Баґавад-ґіта», ані я не вважаємо надто робочими. Просто в ті часи вони були поширені, і «Баґавад-ґіта» не хотіла їх проігнорувати.
Якщо чесно, сама практика, якій я хочу вас навчити, пояснюється двома-трьома невеличкими фразами. Але важливо ще й дати розуміння, як і чому це працює, щоб забезпечити учневі натхненну рішучість. Щоб людина спромоглася практикувати те, що цілком руйнує її нижчу природу і пробуджує її вищу природу, тобто руйнує всю хибну мотивацію, хибні звички, хибні бажання та шкідливі якості, на яких спирається життя непросвітленої людини, і переводить його на колії якоїсь невідомої їй любові, якоїсь невідомої їй вищої природи, необхідна велика натхненна рішучість. І джерелом такої рішучості може бути тільки ясне й глибоке розуміння проблеми, яку вирішує практика, завдання, яке вона виконує, і механізмів, які лежать в її основі. Бо свій власний успіх я пояснюю тим, що я ще до зустрічі з «Баґавад-ґітою» природно був свідомий і проблеми, і завдання. І шукав лише робочого метода, який вирішить мою проблему і виконає завдання, яке я поставив перед своїм життям. Тож рішучості в мене вистачало з самого початку, а далі вона тільки збільшувалася завдяки щоденним позитивним результатам. Але для тих, хто ще не має такої рішучості, «Баґавад-ґіта» намагається надати детальне розуміння проблеми, завдання та механізмів практики йоги.
Медитація на почуття любові
— Розум може бути і другом людини, і її ворогом. Для того, хто очистив розум від егоїзму, він стає найкращим другом, а для того, хто ні, розум залишається найзлішим ворогом. Людина, яка через практику йоги сягнула просвітлення, стає абсолютно щасливою і настільки незацікавленою у накопичені своєї власності, що не бачить відмінності між брукняком і золотом.
Просвітлена людина не стає непрактичним диваком, який не здатний адекватно і ефективно вести економічні та фінансові справи. Але коли він тримає в руках золото, у нього не виникає хтивого прагнення отримати його в свою власність. Він трудиться не заради свого збагачення, а заради добробуту і щастя народу.
— На ще вищому рівні просвітлення людина однаково ставиться до всіх: і щирих добродіїв, і нейтральних спостерігачів, і заздрісників, і друзів, і ворогів, і злочинців.
Знов-таки це не означає, що просвітлена людина не стане битися з ворогом, але вона не матиме в серці ненависті до нього. Любов до людей, яких потрібно захистити від ворога, а не ненависть до ворога штовхає її на битву. І тільки в стані любові, а не в стані ненависті, людина стає всепереможною. Саме цього стану повинен сягнути Арджун, щоб подолати армію злочинців-узурпаторів.
У віці 7-8 років я вперше стикнувся з Євангелієм. Я виховувався в атеїстичній родині, і в нас була книжка «Забавне Євангеліє» Лео Таксіля. І от мені якось стало цікаво, що в цій книзі написано. Взяв її з книжкової шафи і почав читати. Цей Лео Таксіль щедро цитував Євангеліє, а потім його висміював. Ну і слова Ісуса мене реально вражали, а глузування автора тільки упевнювали в їхній правоті. Так я дізнався, що людина повинна навчитися любити ближніх, як себе саму, повинна навчитися ставитися до кожного так само, як до себе. І я дуже сильно хотів цьому навчитися. І шукав, де ж і хто ж мене навчить. У жодній християнській конфесії, до яких я звертався з проханням навчити мене любити так, як казав Ісус, ніхто не знав, як цьому навчити. Євангеліє, в якому я самостійно намагався знайти алгоритм, дотримуючись інструкцій якого я зміг би розвинути в собі таку любов, цього алгоритму не надає. Тобто завдання є, а методу нема. Тож уявіть мою радість, коли в свій день народження 26 грудня 1990 року я побачив на вулиці в руках гарної дівчини, яка розповсюджувала кришнаїтські книжки, «Баґавад-ґіту», купив її та прочитав! Я отримав шуканий алгоритм. І він працював. Приблизно 20-25 років знадобилося, щоб отримати саме той результат, на який зорієнтував мене Ісус, але щодня я відчував помітний прогрес у цьому напрямку і тому так завзято тримався і продовжую триматися за цю практику.