Якщо ви чуєте десь, що йога — це медитація на космос, що йога — це щось езотеричне, екзотичне, містичне, знайте, що все це не про справжню йогу. Якщо йога має об'єктом медитації щось інше, крім любові в вашому власному серці, якщо вона не настільки ж природна і спонтанна, як ваше дихання, якщо туди напущено туману, містики, екзотики та езотерики, знайте, що це не йога, а якась підробка.
Цей посібник з йоги, який ви тримаєте в руках, складається з двох частин. Перша частина прив’язана до тез «Баґавад-ґіти» — найвідомішого стародавнього тексту, який містить інструкції з йоги. «Баґавад-ґіта» описує йогу мовою і поняттями п’ятитисячорічної давнини, але завдяки моїй професійній підготовці як сходознавця, зокрема лінгвіста-сходознавця, а також завдяки моєму досвіду в практиці йоги впродовж кількох десятиріч та результатів, які я здобув через свою практику, я представив цей текст у цілковито ясному, зрозумілому та придатному для практичного застосування вигляді. «Баґавад-ґіта» написана санскритом, який є мовою наших предків — стародавніх аріїв. Українська мова походить від санскриту і є однією з найближчих до нього мов ідоєвропейської мовної сім’ї. Однією з наукових гіпотез щодо походження «Баґавад-ґіти» є припущення, що батьківщина «Баґавад-ґіти» — терени України. Назва твору «Баґавад-ґіта» перекладається як «Пісня Бога». Він є найвідомішим із будь-коли написаних санскритських текстів. І я впевнений, що його вивчання з точки зору потреб і запитів нашого сьогоднішнього практичного життя не тільки подарує вам багато несподіваних, цікавих і дуже корисних відкриттів, а й допоможе опанувати йогу як мистецтво щастя і сягнути всієї повноти реалізації щастя у вашому власному житті. Друга частина представляє собою мої власні реалізації, які дозволять учневі відчути тонкі, глибокі аспекти практики. Вона викладена в традиції суфійських майстрів у вигляді поетичних одкровень і виконує в посібнику ще важливішу функцію, ніж перша.
ОСНОВНІ ВИЗНАЧЕННЯ
Просвітлення — здоровий стан свідомості.
Невігластво — хворий стан свідомості.
Егоїзм — стан свідомості, в якому людина сприймає інших як ресурс для здійснення своїх бажань.
Любов — стан свідомості, в якому людина ставиться до інших, як до себе самої.
ЧАСТИНА ПЕРША
Криза Арджуна
Таємниці йоги — дуже цінні скарби. Той, хто володіє ними, розкриває їх іншим тільки тоді, коли ті опиняються в серйозній кризі. Тож саме криза, в яку потрапило сучасне людство, спонукало мене написати цю книгу. А первісно ці пояснення теоретичних і практичних принципів йоги були зроблені кілька тисяч років тому великому полководцю на ім’я Арджун, який опинився в особистій кризі. Через те що від його стану, від його рішень та від його вчинків залежали долі багатьох людей, виникла необхідність відкрити йому таємниці йоги, щоб він зміг подолати свою кризу і на своє благо та на благо суспільства виконати те, чого вимагало від нього життя. Що ж сталося з Арджуном?
А сталася з ним ціла історія. Опис цієї історії складає один із найбільших за об’ємом літературних творів у світі. Називається цей твір «Махабарата». Він складається з більш за сто тисяч віршів і містить майже два мільйони слів. Тож я не переказуватиму всю історію Арджуна, але торкнуся тільки того моменту, який безпосередньо стосується розуміння ситуації, в якій він потрапив у кризу.
Арджун був царевичем, сином одного з великих арійських правителів. Де і коли? Є різні версії відповіді на це питання, стосовно яких історики ламають списи. Тобто справді ніхто цього не знає. Тож ми маємо достатньо свободи для обрання тієї гіпотези, яка нам подобається. Припустімо, що це відбувалося на теренах Північного Причорномор'я 5000 років тому, як це говорить одна з історичних теорій.
Батько Арджуна помер, коли Арджун та його брати були ще дітьми. Регентом, який мав правити державою до дня, коли старший брат Арджуна сягне повноліття, було призначено дядю Арджуна. Але дядя не хотів віддавати трон племіннику. Бо в нього теж були сини, кузени Арджуна, і старший з них мріяв про корону. Тож життя царевичів перетворилося на суцільну низку замахів на них та підступів проти них. Їм постійно доводилося рятуватися від убивць, багато років жити у вигнанні, тривалий час переховуватися то в лісі, то за кордоном. Але вони не претендували на царство, бо не плекали егоїстичних амбіцій, а лиха, які переслідували царевичів через підступи кузенів, вважали випробуваннями долі та не ремствували попри те, що як законні нащадки престолу могли б зібрати достатню для перемоги армію та силою усунути узурпаторів. Царевичі не хотіли проливати людську кров заради корони і терпляче витримували всі свої знегоди.