Історія швидко довершила мале коло. Там, де всі вони знову квапляться, розганяють на несамовиту швидкість особистий час, необачно марнуючи життя, штовхаються, намагаючись когось випередити і кудись устигнути!.. я просто пильний і точний. І тому навіть по кілька сотень чи навіть по мільйон-два екво — зневірившись, заблукавши у власних зіжмаканих хроносах, самі себе загнавши у безнадійну пастку, — вони приходять до мене. І ніколи не навпаки.
Повертаюся. Пригубивши гарячущої, у моєму особистому просторі вкрай рідко щось вистигає, пряної кави, розгортаю на екрані еквосхему, загальний план.
Ось вона, красуня. Тріпотлива, гнучка, розкидиста, схожа на донну тварину офіуру, які раніше водилися в морях. Блакитною мерехтливою кров’ю перетікають із гілки до гілки динамічні еквопотоки, активуються і затухають вектори, набрякають і спадають, мов бульбашки, локальні накопичення: розігнати, не дати перерости, еквомаса має весь час рухатися, лише так вона зберігає і примножує свою міць. Ви запитаєте, як я за нею встигаю, живучи у перманентному екстрахроносповільненні? Даруйте, але мені смішно. В ідеально відрегульованій системі нікому нікуди не потрібно встигати.
Десь, для когось минають зараз тижні та місяці, а для надто прудких і нетерплячих навіть роки, а я милуюся своєю досконалою, мов перлина, еквосхемою, і може здатися, нічого не роблю. Лише вряди-годи — легкий дотик до тактильних сенсорів. Раптовий, швидкий, точний. Так, я знаю, що є прийнятна — точніше, прийнята зі скрипом хронофізіологами та лікарями — амплітуда між швидкістю свідомих мозкових імпульсів і фоновим режимом організму… і мені на неї начхати.
Утім, як і на будь-які допустимі (ким?!) похибки, коливання та амплітуди.
Ось так. І ще раз. А далі сама. Розумничка.
А чи знаєте, що я застав іще справжні гроші, їх називали тоді «готівкою». Отож-бо, я вже трохи старий. Звісно, я був тоді хлопчиськом і ніколи не мав більше ніж кілька пожмаканих соток, не враховуючи жмені дрібняків… тьху ти, здається, треба пояснювати, що воно таке. Добре, що я вже давно (таки справді, без жодних поправок на ретросленг — давно) спілкуюся переважно з найадекватнішим серед можливих співрозмовників — із самим собою.
До речі. У нас комунікація. Погляньмо.
Активую канал і воістину насолоджуюся, спостерігаючи, як на хронострічці профілю співрозмовника різко вповільнюють темп і нарешті цілком зупиняються рухомі циферки. Синхронізація перед контактом — завжди на мою користь. Адже їм це завжди потрібніше, ніж мені.
«Доброго часу, пане Сун».
Уже починаючи з цього безглуздого мережевого привітання, що завжди мене смішило, я можу — і не омину нагоди — вказати прохачеві на його місце:
«Добрий вечір».
У тому, що це прохач, я не маю жоднісінького сумніву.
«Це Аластер Морлі. Якщо пам’ятаєте, ми з вами бачилися на проекті…»
«Морлі, у мене встановлено ідентифікатор».
Активувати ідентифікатор я забув і поки що не бачу в цьому сенсу. Та він у мене справді є — на п’ятнадцятому ступені доступу приватності, аж до вторгнення в особистий простір. Весь час використовувати цю цяцьку дорого навіть для мене — проте потенційним клієнтам знати про неї корисно.
«Чудово. Отже, відразу перейдімо до справи».
У цій фразі мене смішить усе: і «відразу», і «справа», а надто «чудово». Власне, йому тепер залишається назвати суму, а мені — озвучити відсотки.
«Йдеться про вектор соцвиплат у плебс-квартал. Пане Сун, нагадайте, коли ви провели останній еквопотік за цим вектором?»
Так. Неймовірно, та, схоже, я помилився. Це слово змушує мене напружуватися в будь-яких перемовинах: «коли».
«За абсолютним часом?»
«Атож».
«Ви представник еквоконтрольних органів?»
«Пане Сун, я свій особистий представник. У вас же встановлено ідентифікатор».
Комунікацію підсвічено зеленавим фільтром іронії. Недвозначний натяк: співрозмовник знає, що ніхто і не намагався його ідентифікувати, отже, в нього встановлено аналогічну, якщо не потужнішу систему. Активувати ідентифікатор зараз, просто в нього на очах, доволі комічно, проте іншої ради я, на жаль, не маю. Неточний рух — чорт забирай, з віком дедалі важче концентруватися, долаючи нейронний хроноконфлікт, — і пучка пальця зачіпає Паютку, яка спить на краєчку панелі; вона радісно вистрибує на середину екрана, пританцьовуючи на колінчастих ніжках. Киш!..