Тільки-но Морфей припнув мої плечі до злиденного матраца, як увесь будинок сповнився якимись непристойними вульгарними вигуками, схожими на крик дитини, коли вона об'їсться зелених яблук. Я схоплююся з ліжка, відхиляю двері в коридор, гукаю господиню і, коли вона висовує голову, кажу:
- Місіс Піві, шановна добродійко, будьте ласкаві, заткніть пельку вашій дитині, щоб чесні люди могли виспатися після важкого дня.
- Сер,- каже вона,- це не моя дитина. Це верещить свиня, яку дві години тому приніс до себе в кімнату ваш друг містер Тейтем. І якщо ви її кузен, чи дядько, чи брат, то я буду вам щиро вдячна, якщо ви самі, шановний добродію, заткнете їй пельку.
Я накинув якусь там одежину, необхідну в порядному товаристві, й пішов до Руфової кімнати. Він уже встав засвітив лампу й наливав у бляшанку молока для рябого, підсвинка, який верещав, аж заходився.
- Як же так, Руфе? - кажу я.- Ви знехтували своїми обов'язками й звели нанівець усю мою гру. І поясніть, звідки тут свиня? Ви, як видно, знову взялися за своє.
- Не гнівайтесь на мене, Джеффе,- каже він.- Ви ж знаєте, що я небайдужий до поросят. Красти їх - це вже моя друга натура. А сьогодні трапилася така чудова нагода, що я просто не міг стриматися.
- Ну й ну! - кажу я.- Може, ви й справді хворі на клептосвинію. Але хто знає, може, коли ми виберемось із смуги, де розводять свиней, ваше серце схилиться до якогось вищого й прибутковішого злочинства. Проте я ніяк не можу втямити одного: нащо вам обтяжувати своє сумління такою паскудною, недоумкуватою, зловредною, верескливою скотиною?
- Це через те, Джеффе,- каже він,- що ви не відчуваєте симпатії до поросят. Ви не розумієте їх так, як я. Ось це, приміром, обдароване непересічними розумовими здібностями й інтелектом. Щойно воно пройшлося по кімнаті на задніх ногах.
- Гаразд, я йду спати,- кажу.- Постарайтесь, якщо зумієте, вмовити свого любого інтелектуала, щоб він трохи вгамувався.
- Порося було голодне,- каже Руф.- А тепер воно засне й не кричатиме.
Я завжди перед сніданком читаю ранкову газету, якщо тільки опиняюся в такому місці, де поблизу є друкарська машина чи хоча б ручний верстат. Другого дня я встав рано і знайшов на парадному ґанку «Лексінгтонський щоденник», його щойно приніс листоноша. Мені насамперед упала в око об'ява на першій сторінці:
П'ЯТЬ ТИСЯЧ ДОЛАРІВ ВИНАГОРОДИ
Зазначена сума буде виплачена без жодних розпитувань тому, хто поверне - живою й неушкодженою - славнозвісну європейську вчену свиню на прізвисько Беппо, яка пропала чи була вкрадена учора ввечері з виставочного павільйону цирку братів Бінклі.
Я ретельно згорнув газету, поклав її у внутрішню кишеню й пішов до Руфа. Він був уже майже одягнений і годував свиню рештками молока та яблучним лушпинням.
- Здрастуйте, здрастуйте, доброго ранку всім вам! - вітаюсь я весело й приязно.- То ми вже на ногах? І поросятко снідає? Що ви збираєтеся з ним робити, Руфе?
- Запакую його в корзину,- каже Руф,- і відішлю моїй мамі в Маунт-Нібоу. Все ж буде їй якась забава, поки я вернусь.
- Яке чудове поросятко! - кажу я, чухаючи йому спину.
- А вчора ви обзивали його всякими поганими словами,- каже Руф.
- То ж учора,- відповідаю,- а сьогодні воно здається набагато кращим. Бачите, я виріс на фермі й дуже люблю свиней. Але я завжди лягав спати із заходом сонця й ніколи не бачив жодної свині при світлі лампи. Ось що я зроблю, Руфе,- кажу,- я дам вам за цю свиню десять доларів.
- Мабуть, я не продам цієї свинки,- каже він.- Будь-яку іншу продав би, тільки не цю.
- А чому не цю? - питаю, потерпаючи від страху, що він уже щось пронюхав.
- А тому,- відказує Руф,- що це був найвидатніший подвиг у моєму житті. Ніхто інший не зміг би цього зробити. Якщо колись у мене буде сім'я і діти, то я сидітиму біля каміна й розповідатиму їм, як їхній тато украв свиню з напхом напханого людьми цирку. А може, і онукам розповідатиму. Мовляв, знай наших. А було це так,- каже він,- там стоять два намети, з'єднані між собою. Свинка лежала на помості, прив'язана маленьким ланцюжком. У другому наметі я побачив велетня і даму, геть порослу кудлатим сивим волоссям. Я взяв свинку й поповз назад під брезентом, а вона хоч би тобі писнула, сиділа тихше від миші. Я сховав її під піджак і пройшов повз добру сотню людей, поки вибрався на темну вулицю. Ні, мабуть, що я не продам цієї свинки, Джеффе. Я хочу, щоб мама зберегла її, це буде доказ мого великого подвигу.
- Свиня не проживе стільки років,- кажу я.- Навряд чи вона дотягне до того часу, коли ви почнете розповідати біля каміна свої старечі байки. Вашим онукам доведеться повірити вам на слово. Я даю вам за цю тварину сто доларів.
Руф глянув на мене здивовано.
- Свиня не може становити для вас такої цінності,- каже він.- Нащо вона вам?
- Розумієте,- відповідаю я,- з першого погляду, мало хто, побачивши мене, подумає, що я артист. І все ж у мені є артистична струнка. Я колекціоную свиней. Об'їздив увесь світ у пошуках рідкісних свиней. В долині Уобаш я тримаю ціле свиняче ранчо, а в ньому представники мало не всіх надзвичайних порід - від мериноса до польсько-китайських. Ця свиня, Руфе,- кажу я,- по-моєму, дуже цінної породи. Я гадаю, що це справжній беркшир. Ось чому мені хочеться придбати цю свинку.
- Я б з дорогою душею зробив вам послугу,- каже Руф,- але в мене теж артистична натура. Бо коли людина може так віртуозно вкрасти порося, то вона - артист. Поросята - моє натхнення. Особливо це. Я не віддам його навіть за двісті п'ятдесят доларів.
- Але послухайте,- кажу я, витираючи з лоба піт.- Для мене важить не так меркантильний бік справи, як мистецтво; і не стільки мистецтво, як любов до ближнього. Будучи експертом і аматором свиней, я вважаю за свій громадянський обов'язок придбати цю беркширську свиню для моєї колекції. Авжеж, сама свиня таких грошей не варта, але, виходячи з етики свиней як друзів і перших помічників людства, я пропоную вам за неї п'ятсот доларів.
- Джеффе,- відказує цей поросячий естет,- справа не в грошах, а в почутті.
- Сімсот,- кажу я.
- Хай буде вісімсот,- каже Руф,- і я вирву це почуття із свого серця.
Я поліз до свого потайного пояса по гроші й відрахував йому сорок купюр по двадцять доларів.
- Я візьму її до себе в кімнату,- кажу,- і замкну, поки ми снідатимемо.
Я взяв свиню за задню ногу. Вона страшенно закувікала, немов паровий орган у цирку.
- Дайте-но я,- каже Руф, бере свиню під пахву, притримує її рукою за писок і несе до моєї кімнати, як спляче немовля.
У Руфа, відколи я причепурив його, з'явилася просто-таки хвороблива пристрасть до франтівства. Після сніданку він сказав мені, що піде до Місфіцького купити собі бузкові шкарпетки. Тільки-но він пішов, я заметушився, немов однорукий інвалід у кропив'яній пропасниці, коли він клеїть шпалери. Найняв старого негра з шарабаном; ми сунули свиню у мішок, зав'язали його мотузком і поїхали до цирку.
Джорджа Б. Теплі я знайшов у невеликому наметі біля відкритого віконечка. Це був огрядний чоловік з гострими очима, здоровенним діамантом на чотири карати на червоному жакеті і в чорній ярмулці.
- Ви Джорж Б. Теплі? - питаю я.
- Можу заприсягтися, що це я,- відповідає він.
- Так от, я привіз,- кажу.
- Висловлюйтеся точніше,- просить він.- Ви привезли морських свинок для азіатського удава чи люцерну для священного буйвола?
- Ні те, ні друге,- кажу.- Я привіз вам учену свиню Беппо, онде вона в мішку в моєму шарабані. Сьогодні вранці я натрапив на неї в моєму палісаднику, вона підривала квіти. Якщо для вас однаково, я хотів би одержати належні мені п'ять тисяч доларів великими банкнотами.
Джордж Б. Теплі вискакує із свого намету і просить мене йти за ним. Ми ввійшли в один із виставочних павільйонів. Там на сіні лежить чорна, як смола, свиня з рожевою стрічкою круг шиї і їсть моркву із рук якогось чоловіка.
- Гей, Макс! - гукає Джордж Б. Теплі.- Сьогодні вранці нічого не скоїлося з нашою всесвітньовідомою?