- Те, що ти зробив - це просто неймовірно. Я навіть не можу уявити через що тобі прийшлось пройти. Я впевнена, що твої батьки дуже тобою б пишалися! - не весело посміхнулась я.
Глава 6
На наступний день ми вже були в Одесі. Якщо чесно, те, що я побачила дуже мене засмутило. Теперішня Одесса не мала нічого спільного з тим дивовижним містом, про яке я читала. Замість старих і таких атмосферних будиночків височіли бездушні хмарочоси. Знамениті на весь світ одеські дворики тепер викликають тільки сум. Насправді, не одна Одесса так змінилася. Візьмемо, наприклад, Київ, моє рідне місто. Про нього я теж багато читала. І про його неймовірну архітектуру, і про дивовижні парки, і про славетну історію. Куди все це ділося?! Як Єдина нація змогла все настільки зіпсувати?! Від сумних роздумів я тяжко зітхнула. Ніби то прочитав мої думки k ніжно взяв мене за руку. Зараз ми направлялися до ОУ, тобто одеського угрупування. Зайшовши в якийсь надто обідраний будинок нас одразу зустрів патруль поліції правди. Ззаду них злорадно
посміхаючись стояла та сама брюнетка, яку ми зустріли у КУ.
- Швидше! Побігли звідси! - закричав k
Ми що сили помчали із ОУ, але втекти було неможливо, бо поліція правди обступила нас зі всіх сторін.
- Тікай! Я їх відволіку! - крикнув мені чоловік кидаючись на одного з поліцейських відкриваючи мені шлях.
- Я за тобою повернуся, чуєш? Я обов'язково тебе врятую! - ридаючи пообіцяла я і кинулась з будівлі. Втекти було не дуже важко. Я звернула за ріг будинку і повільно сповзла вниз по стіні. Так я ще ніколи не плакала. Я неймовірно хвилювалась за k і почувалася зрадницею, хоча і розуміла, що
якщо б залишалася - обоє б загинули. Але від цього розуміння легше ніяк не ставало...
Глава 7
" Треба срочно щось робити! " - ця думка крутиться у мене в голові відколи я залишила k не даючи придумати хоч якийсь план. Для початку я вирішила подзвонити n і розповісти про те, що сталося. Звичайно, найкращим рішенням було б приїхати до Києва, але безпечно довести мене міг тільки o, а де він знаходиться я поняття не мала. Сховавшись від камер я тремтячими руками набрала подругу.
- Привіт! - схвильовано вигукнула я як тільки n взяла трубку - Поліція схопила k! Срочно приїджайте в Одессу, бо я одна ніколи не зможу його врятувати !
- Чого?! - n була в шоці - почекай секунду, я маю це всім розповісти -
що моя подруга казала членам КУ я не чула, але їх нажахані вигуки пропустити було важко. Через пару хвилин n знову заговорила - розумієш...тут така справа...ми поняття не маємо як добратися до Одесси і ніколи там не були...тому з цим розбиратися ти мусиш сама...але якщо що, дзвони...- n тяжко зітхнула і кинула трубку.
І що мені з цим щастям тепер робити?! Як я одна маю маю врятувати k з під найпильнішої у світі варти?! Щоб трохи подумати я вирішила піти в найближчу кафешку. Я заказала латте і сіла у найдальшому куту. Мимоволі згадалася наша перша зустріч з k. Як він в перше мене побачив, як посміхався. Це я, я в усьому винна! Якщо б я тоді не запропонувала продовжити супротив Єдиній нації, він би був зараз дома, у безпеці! Можливо, я його більше ніколи не побачу, через мене його вб'ють! Надто чітко представивши цю страшну картину, я опустила голову на руки і тяжко заплакала. Мої сумні думки перервала чиясь розмова за сусіднім столом. Я підняла голову і побачила двох струнких молодих дівчат, на вигляд років 17.
- Нещодавно я почула таку цікаву історію! - почала блондинка - Було це давно, ще у 2045 році. Тоді затримали якогось опозиціонера і хотіли вбити за державну зраду, але не змогли, бо п'ятеро його прибічників проникли у камеру цього опозиціонера під виглядом катів і вивели його на вулицю. Утім...
Кінець цієї історії я недослухувала, бо тепер я точно знаю, що треба робити.
Глава 8
Грошей в мене було мало , тому на ніч я залишилася у старому, але майже безкоштовному хостелі. Коли я зайшла у свою кімнату, я одразу зрозуміла звідки взялась настільки приємна ціна. Водночас я чула і храм чоловіків, і дитячий плач, і дзвінкий сміх молоді. Розпихавши народ я залізна на своє ліжко відгородившись від усіх фіранкою. Треба було зосередитись і придумати нормальний план. Так, я маю зайти в камеру k під виглядом однієї з поліцейських і вивести його на вулицю. Як правило, звинувачених у державній зраді катують через пару днів після затримання. Звичайно, без суду. Це означає, що часу в мене мало і треба поспішати.
Я зайшла в інтернет і заказала поліцейську форму. "От і ціни!" - вжахнулась про себе я. Така купівля обійшлась мені більше ніж в половину мого і без того невеликого бюджету, а треба ще якось добратися до Києва...Ну добре, щось придумаю, все одно головне - визволити k, а далі буде видно. Що ж, треба спробувати хоч трохи поспати. Завтра буде тяжкий день...
На наступний ранок я вирішила пробратися у в'язницю і продумати план спасіння k. Як для мене саме сьогодні проходить безкоштовна екскурсія туди. Влада настільки хоче показати людям "страхіття ув'язнення", що готова навіть не брати за це гроші. В час дня ми зібралися у дверей, мабуть, найстрашнішого місця в Єдиній нації - місцевої в'язниці. Сувора жінка на вигляд років 50 із зібраним у пучок білим волоссям почала :
- Усім добрий день! Мене звати j270 і сьогодні я вам покажу як живуть ув'язнені. Ви побачете їх камери, їжу і навіть будете мати змогу поспілкуватися з деякими із них. Що ж, проходьте всередину.
В'язниця досить помітно виділялася на фоні сучасної архітектури Єдиної нації. Обідрані стіни, іржаві грати на вікнах і камерах ув'язнених. До речі про ув'язнених, вони зовсім не були схожі на "страшних злодіїв та вбивць", а скоріше на цікавих особистостей із, нажаль, надто складною долею. Ми піднялися по таким жахливим сходам, на які навіть дивитись страшно.