І миттю застигла, щойно наблизилась і побачила той горбок, на якому він сидів. Це була не земля, не камінь — то була гора людських тіл, висмоктаних, бездиханних. Запізно — я бачу кожне обличчя. Я знаю їх усіх — Анжела, Бен, Джесика, Майк… А сидів милий хлопчик просто на тілах моїх матері й батька.
Дитина розплющила яскраві, як кров червоні очі.
РОЗДІЛ 3. ДОВГИЙ ДЕНЬ
Я теж рвучко розплющила очі.
Кілька хвилин я лежала в ліжку, тремтіла й намагалась відсапатися, а ще — звільнитися він сну. Небо за вікном спершу посіріло, потім стало блідо-рожевим, а я все чекала, коли стишиться серцебиття.
Коли ж я нарешті повернулася до реальності — до безладу рідної кімнати, то вже сердилася сама на себе. Оце так сон наснився напередодні власного весілля! Я його заслужила за всі ті страшні історії, які залюбки слухала поночі.
Сподіваючись скинути з себе нічний кошмар, я вдягнулася та спустилася на кухню так рано, що ще й їсти не хотілося. Спершу я ретельно прибрала й так чисту кімнату, а згодом, коли Чарлі прокинувся, напекла млинців. Сама я була занадто заведена, щоб мати хоч якийсь апетит — я тільки й крутилася в кріслі, поки він їв.
— Ми забираємо отця Вебера о третій, — нагадала я батькові.
— Сьогодні в мене небагато роботи, Белло, хіба що привезти священика. Гадаю, про це єдине завдання я не забуду.
Заради весілля Чарлі взяв на день відпустку і тепер відверто нудьгував. Час від часу він кидав швидкі погляди на комірчину під сходами, де зберігався весь його рибальський реманент.
— Це не єдине твоє завдання. Ти мусиш бути гарно вдягнений і мати презентабельний вигляд.
Він нахмурився над тарілкою й пробурмотів собі під ніс щось про «мавпячий костюм».
Хтось енергійно постукав у вхідні двері.
— Ти гадаєш, погано тобі? — скривилась я, підводячись. — Аліса як хопиться мене, то не відпускатиме всенький день.
Чарлі замислено кивнув, міркуючи, що йому таки й справді пощастило. Я на мить схилилася, щоб цьомнути його в маківку, — він спалахнув і закашлявся, — а тоді попрямувала до дверей, щоб відчинити своїй найкращій подрузі й майбутній зовиці.
Зачіска Аліси на цей раз не стирчала навсібіч, як зазвичай, — вона уклала волосся гладкими кучериками довкола свого янгольського личка, яке — за контрастом — не втрачало ділового виразу. Заледве кинувши через плече: «Добридень, Чарлі», — вона витягнула мене з будинку.
Коли я залізла в «Порш», Аліса окинула мене оцінювальним поглядом.
— О Боже, поглянь на свої очі! — вона осудливо поцокала язиком. — Ти чим займалася? Всю ніч не лягала?
— Майже.
Вона сердито зиркнула на мене.
— У мене зовсім мало часу, щоб зробити з тебе красуню, Белло, тож ти могла б сама потурбуватися про якість вихідних матеріалів.
— Ніхто не сподівається побачити красуню. Гірше, якщо я раптом засну під час церемонії й у потрібному місці не здатна буду вимовити «так», і тоді Едвард вислизне з моїх рук.
Вона розсміялася.
— Коли справа до цього дійде, я тебе лясну букетом.
— Дякую.
— Щоб добряче виспатися, матимеш завтра доволі часу на літаку.
Я звела брову. Завтра, замислилась я. Якщо вже сьогодні після весільного бенкету ми виїдемо, а завтра ще будемо на літаку… ми ж їдемо не в Бойсе, столицю штату Айдахо? Едвард навіть не натякнув. Я не надто переймалася через цю таємницю, проте дивно-таки було не відати, де я спатиму наступної ночі. Або, маю надію, не спатиму…
Аліса збагнула, що бовкнула зайвого, і нахмурилася.
— У тебе все спаковане і готове до від’їзду, — сказала вона, щоб відвернути мою увагу.
Спрацювало.
— Алісо, я б воліла, аби ти дозволила мені самій спакувати речі!
— Тоді б ти могла зарано про дещо здогадатися.
— А ти б не мала нагоди походити крамницями.
— За кілька годин ти офіційно станеш моєю родичкою. То чи не час уже позбутися упередженості до нового одягу?
Я неуважно дивилась у вікно, аж поки ми не під’їхали до будинку.
— Він уже повернувся? — запитала я.
— Не хвилюйся, коли заграє музика, він буде на місці. І байдуже, чи він повернувся, ти все одно не зможеш його побачити. Ми дотримуємося традицій.
Я фиркнула:
— Традицій!
— Ну, якщо не зважати на вибір нареченого і нареченої…
— Я певна, він уже подумки підглянув.
— О ні — ось чому тільки я бачила тебе у весільній сукні. І я ретельно намагаюся не згадувати про це, коли він десь поблизу.
— Що ж, — мовила я, коли ми завернули у двір, — бачу, ти знайшла застосування прикрасам, які зосталися від випускного.