Ще я не нарахувала двісті вдихів-видихів, як повернулася Аліса, одягнена в сукню, яка струменіла вздовж її стрункої фігури, мов сріблястий водоспад.
— Алісо… нема слів!
— Дурниці! Сьогодні на мене ніхто не дивитиметься. В усякому разі, поки в кімнаті ти.
— Ха-ха.
— Так, ти взяла себе в руки, чи я маю викликати Джаспера?
— Вони вже тут? І мама?
— Щойно переступила поріг. Піднімається нагору.
Рене прилетіла два дні тому, і я проводила з нею кожну вільну хвилину — вільну від Есме та прикрашання будинку. На мій погляд, вона отримувала від цього більше задоволення, ніж дитина, яку на ніч замкнули в Диснейленді. Певною мірою я почувалася такою ж ображеною, як і Чарлі: стільки страху щодо її реакції — і все на пси…
— Белло! — зафонтанувала вона, ще й не зайшовши у двері. — Люба, ти така вродлива! Ой, я зараз заплачу! Алісо, ти неймовірна! Вам з Есме треба взятися до весільного бізнесу. Де ви розшукали таку сукню? Яка вона пишна! І витончена, і елегантна. Белло, у тебе такий вигляд, мов ти зійшла зі сторінок романів Джейн Остін, — мамин голос звучав ніби звіддалік, і вся кімната була трохи в тумані. — Яка творча ідея — все зробити у стилі каблучки Белли! Як це романтично! Ще й коли подумати, що в Едвардовій родині вона зберігалася ще з дев’ятнадцятого століття!
Ми з Алісою обмінялися швидкими конспіраторськими поглядами. Стосовно стилю сукні мама помилилася років на сто. Насправді весілля було не в стилі каблучки, а в стилі самого Едварда.
В дверях хтось голосно відкашлявся.
— Рене, Есме сказала, що час уже влаштовуватися внизу, — мовив Чарлі.
— Чарлі, а ти просто франт! — у голосі Рене заледве не шок прозвучав. Може, саме тому відповідь Чарлі була різкуватою:
— Аліса попрацювала.
— Невже уже час? — до себе пробурмотіла Рене, по голосу така ж знервована, як і я. — Усе так швидко відбувається — в мене аж у голові крутиться.
Отже, нас було вже двоє.
— Дай я тебе обійму, перш ніж піду вниз, — попросила Рене. — І обережно тут, нічого не порви.
Матір ніжно стиснула мене за талію, тоді повернулася до дверей — і зробила повний оберт, знов завмерши навпроти мене.
— Боже, я мало не забула! Чарлі, де скринька?
Батько хвилю рився по кишенях, а тоді дістав маленьку білу скриньку й передав її Рене. Рене підняла вічко й простягнула коробочку мені.
— Синє, — мовила вона.
— І старе. Це належало прабабусі Свон, — додав Чарлі. — Ми віддали ювеліру, і він замінив стрази на сапфіри.
У скриньці лежали два важкі срібні гребінці. Темно-сині сапфіри на вершку зубців перепліталися складними квітковими візерунками.
У мене захрипло горло.
— Мамо, тату… не треба було…
— Аліса не дозволила нам більше нічого робити, — сказала Рене. — Щоразу, як ми намагалися допомогти, вона ледь не гризла нам горлянки.
Я істерично гигикнула.
Аліса ступила до мене і швидко застромила обидва гребінці мені у волосся, де перепліталися коси.
— Ось вам синє і старе, — замислено мовила вона, відступаючи на кілька кроків, щоб помилуватися мною. — Сукня в тебе нова… тому ось тобі…
Вона махнула чимось перед моїм носом. Я автоматично підставила руку, і в моїй долоні опинилася невагома біла підв’язка[2].
— Це належить мені, отож потім повернеш, — попередила Аліса.
Я спалахнула.
— Еге ж, — мовила Аліса вдоволено, — трошки рум’янцю на щоках тобі не завадить. Офіційно оголошую, що ти — сама досконалість, — і з самовдоволеною усмішкою вона обернулася до моїх батьків: — Рене, вам час іти вниз.
— Так, мем, — Рене послала мені повітряний поцілунок і поквапилася геть із кімнати.
— Чарлі, ви не принесете квітів?
Поки Чарлі ходив по квіти, Аліса вихопила в мене підв’язку й сховалася в мене під спідницею. Я затамувала подих, звиваючись, поки її холодні руки тримали мене за кісточку; нарешті вона причепила підв’язку на місце.
Коли Чарлі повернувся з двома білими й пишними, як піна, букетами, вона вже знову була на ногах. Запах троянд, помаранчевого квіту і фрезій огортав мене м’яким туманом.
Розалія, яка в родині найкраще зналася на музиці після Едварда, внизу почала награвати на піаніно. «Канон ре мажор» Йоганна Пахельбеля. Моє дихання прискорилося.
— Розслабся, Белло, — мовив Чарлі. Він нервово повернувся до Аліси. — У неї трохи нездоровий вигляд. Ти гадаєш, вона впорається?
2
Натяк на англійську приповідку, що на весіллі наречена повинна мати «Дещо синє і старе, щось нове і щось чуже».