— Але серйозна загроза, про яку ти нас попереджав, справді існує, — мовила Таня. — Не від цієї дитини, тепер я бачу, але точно від Волтурі. Як вони дізналися про неї? Коли вони будуть тут?
Я не здивувалася, що вона так швидко все вхопила. Зрештою, звідки може походити загроза для такої сильної родини, як моя? Тільки від Волтурі.
— Коли Белла побачила Ірину тоді, в горах, — пояснив Едвард, — Ренесма була з нею.
Катя зашипіла, а очі її перетворилися на щілини.
— То це Ірина зробила? Тобі? Карлайлові? Ірина?!
— Ні, це вже не вона, — прошепотіла Таня. — Це хтось інший…
— Аліса бачила, як вона вирушила до них, — пояснив Едвард. Цікаво, чи хтось зауважив, як він легенько здригнувся, промовивши Алісине ім’я.
— Як вона могла так учинити? — ні до кого не звертаючись, запитав Єлизар.
— Уявіть, якби ви побачили Ренесму хіба що здалеку. Якби не дочекалися наших пояснень…
Таня звузила очі.
— Що б вона там не подумала… Ми ж одна родина!
— Ми вже нічого не зможемо вдіяти з Ірининим рішенням. Запізно. Аліса сказала, у нас — щонайбільше місяць.
Таня та Єлизар схилили голови набік. Катя нахмурила брови.
— Так довго? — запитав Єлизар.
— Вони вирушають усі разом. Це, вочевидь, вимагає деякої підготовки.
Єлизар хапнув ротом повітря.
— Вся-вся гвардія?
— І не тільки гвардія, — напружено мовив Едвард. — Аро, Гай, Марк. Навіть дружини.
Їхні очі вражено розширилися.
— Неможливо, — тупо сказав Єлизар.
— Два дні тому я б теж так гадав, — мовив Едвард.
Єлизар насупився, а коли заговорив, його голос був більше схожим на гарчання.
— Але це ж безглуздя! Навіщо їм піддавати і себе, і дружин небезпеці?
— Це безглуздо тільки з цієї точки зору. Аліса сказала: тут щось більше за просте покарання за переступ, який ми, на їхню думку, вчинили. Вона вважала, ви зможете нам допомогти розгадати.
— Більше за покарання? Але що ж це може бути? — Єлизар міряв кроками кімнату — до дверей і назад, наче був сам-один; чоло його нахмурилося, очі втупилися в підлогу.
— А де всі ваші, Едварде? Карлайл, і Аліса, і решта? — запитала Таня.
Едвардового секундного вагання можна було б і не зауважити. Відповів він тільки частково:
— Вони шукають друзів, які б згодилися нам допомогти.
Таня нахилилася до Едварда, простягнувши руки.
— Едварде, хоч скільки б ви друзів не зібрали, ми вам не допоможемо перемогти. Ми тільки можемо померти разом із вами. Ви повинні це усвідомлювати. Звісно, ми вчотирьох, певно, заслуговуємо на це після Ірининої зради — та й після всього, що трапилося в минулому — і тоді теж через неї…
Едвард швидко похитав головою.
— Ми не просимо вас битися й помирати разом із нами, Таню. Ви знаєте, що Карлайл вас би ніколи про таке не попросив.
— Тоді навіщо ж, Едварде?
— Нам потрібні свідки. Нам просто треба змусити їх пригальмувати. Щоб вони дозволили нам пояснити… — він торкнувся щоки Ренесми; вона ж ухопила його за руку й притиснула до шкіри. — Важко піддавати сумнівам нашу версію, коли все побачиш на власні очі.
Таня повільно кивнула:
— Ви гадаєте, її минуле щось важитиме в їхніх очах?
— Так, оскільки воно — проекція майбутнього. Обмеження були введені тільки для того, щоб уникнути публічності, щоб не створювати дітей, яких неможливо приборкати.
— Я зовсім не небезпечна, — втрутилася Ренесма. Я дослухалася до її високого чистого голосу по-новому, уявляючи, як він звучить для інших. — Я ніколи не поранила ні дідуся, ні Сью, ні Біллі. Я люблю людей. Таких людей-вовків, як мій Джейкоб, — вона впустила Едвардову долоню, потягнулася назад і поплескала Джейкоба по руці.
Таня й Катя обмінялися швидкими поглядами.
— Якби Ірина не прийшла так рано, — міркував Едвард, — можна було б усього цього уникнути. Ренесма росте надзвичайно швидко. За місяць вона стане старшою на півроку.
— Ну, принаймні це ми зможемо точно засвідчити, — рішучо промовила Кармен. — Ми зможемо заприсягтися, що на власні очі бачили, як вона зростає. Чи Волтурі здатні проігнорувати такі свідчення?
Єлизар пробурмотів:
— І справді! — але погляду не підвів і продовжив міряти кроками кімнату, ні на кого не звертаючи уваги.
— Так, ми зможемо виступити вашими свідками, — підтвердила Таня. — Це — точно. Ми поміркуємо, що ми здатні для вас зробити.
— Таню, — запротестував Едвард, чуючи її думки — вона озвучила далеко не всі, — ми не сподіваємося, що ви битиметеся разом із нами.