— Дім буде порожнім без тебе, Белло. Я вже почуваюся самотнім.
Клубок застряг мені в горлі, коли я у відповідь спробувала пожартувати:
— Почуваюся страшенно винною, що тепер тобі самому доведеться куховарити: це, можна сказати, злочинна недбалість. Ти міг би мене заарештувати.
Він розплився в усмішці.
— Гадаю, з харчами я якось упораюся. Тільки дзвони чим-частіше.
— Обіцяю.
Здається, я перетанцювала з усіма. Приємно було побачити всіх своїх друзів, проте найбільше мені кортіло бути з Едвардом. Я була просто щаслива, коли він нарешті вклинився поміж мною і Майком — півхвилини потому, як розпочався новий танок.
— І досі недолюблюєш Майка, еге ж? — кинула я, коли Едвард викрутив мене з Майкових обіймів.
— Особливо коли наслухаєшся його думок. Пощастило йому, що я стримався й не затопив йому в писок. Чи щось гірше.
— Ого!
— Ти мала нагоду хоч поглянути на себе?
— Е… ні, мабуть. А що?
— Тоді, боюся, ти й гадки не маєш, наскільки неймовірно, безсердечно вродлива ти сьогодні. Не дивно, що Майкові важко утриматися від непристойних думок стосовно заміжньої жінки. Я розчарований, що Аліса не примусила тебе бодай глипнути в дзеркало.
— Ти упереджений, знаєш сам.
Він зітхнув, на хвильку завмер, а тоді повернув мене обличчям до будинку. Скляна стіна віддзеркалювала весь бенкет, наче велике люстро. Едвард указав мені на пару, що стояла в дзеркалі просто навпроти нас.
— Упереджений, справді?
Я миттю вихопила Едвардове відображення — досконалу копію його досконалого обличчя, а поряд стояла чорнява красуня. Шкіра її була кремова з рум’янцем, очі розширені від збудження, обрамлені густими віями. Вузький бутон мерехтливої білої сукні ніжно розпускався шлейфом унизу, наче перевернута лілія, — сукня була пошита так управно, що тіло здавалося елегантним і граційним — принаймні поки не рухалося.
Перш ніж я встигла моргнути, щоб красуня в дзеркалі перетворилася знову на мене, Едвард знагла напружився й обернувся у протилежний бік, наче хтось гукнув його на ім’я.
— О, — мовив він. На мить його брови нахмурилися, але так само швидко розгладилися.
Зненацька він розплився у широкій посмішці.
— Що таке? — запитала я.
— Весільний сюрприз.
— Га?
Він нічого не відповів, натомість знову почав танцювати, помалу підштовхуючи мене у напрямку, протилежному до того, куди ми рухалися перед тим, — подалі від вогнів, у глибоку темряву ночі, яка оточувала танцмайданчик.
Він не зупинявся, допоки ми не опинилися в тіні розлогого кедра. А тоді Едвард подивився просто в найтемнішу темряву.
— Дякую, — мовив Едвард до темряви, — Дуже… мило з твого боку.
— Милий — моє друге ім’я, — з темряви ночі відгукнувся знайомий хриплий голос. — Можна приєднатися?
Долоня моя інстинктивно лягла на горло, і якби Едвард не підтримав мене, я б гримнулася на землю.
— Джейкобе! — видихнула я, щойно до мене повернулася здатність дихати. — Джейкобе!
— Ну, привіт, Белло.
На нетвердих ногах я рушила на голос. Едвард міцно підтримував мене попід лікоть, аж поки інша пара дужих рук не перехопила мене в темряві. Жар Джейкобових долонь миттю пропалив тонку атласну сукню, щойно він притиснув мене до себе. Він і не збирався танцювати — просто пригортав мене, поки я ховала обличчя в нього на грудях. Він схилив голову, притиснув щоку до моєї маківки.
— Розалія не пробачить мені, якщо не отримає свій традиційний танок, — промурмотів Едвард, і я вже знала, що він полишить нас на хвильку — це його своєрідний подарунок: оця моя мить із Джейкобом.
— О Джейкобе, — вже плакала я — не могла навіть чітко вимовляти слова. — Дякую!
— Припини хлюпати носом, Белло. Ти зіпсуєш собі сукню. Це всього-на-всього я.
— Всього-на-всього? Джейку! Як усе тепер чудово!
Він пирхнув.
— Ага, можна починати гулянку. Старший боярин нарешті припхався.
— Тепер зі мною всі, кого я люблю.
Я відчула, як вуста його торкнулися мого волосся.
— Вибач, що запізнився, сонечко.
— Я така щаслива, що ти тут!
— Ну, я так і задумав.
Я глипнула на гостей, але крізь натовп не могла розгледіти те місце, де востаннє бачила Джейкобового батька. Я не була певна, що він і досі тут.
— А Біллі знає про твій прихід?
— Певен, що Сем сказав йому. Я навідаюся до нього, коли… коли бенкет закінчиться.
— Він так зрадіє, що ти вдома!
Джейкоб трошки відсунувся від мене й виструнчився. Ліву руку він залишив у мене на талії, а правою взяв мою долоню, притиснув її собі до грудей. Я чула, як його серце гупає під моєю рукою, і здогадалася, що він невипадково приклав до грудей мою долоню.